Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Лізингова компанія за рахунок банківського кредиту закуповує автомобілі для надання їх у фінансовий та оперативний лізинг. Умовою отримання кредиту є страхування автомобілів на користь банку під заставу. Тобто страхувальником за таким договором є лізингова компанія, а вигодонабувачем — банк. Чи є правомірним включення до витрат цієї компанії страхових платежів за договором страхування автомобілів, вигодонабувачем за яким є банк?
Згідно зі ст. 8 Закону про заставу ризик випадкової загибелі предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Підпунктом 140.1.6 ст. 140 ПКУ передбачено, що при визначенні об’єкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, до яких належать будь-які витрати зі страхування майна платника податку, об’єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором, тощо.
У разі якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку — страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв’язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.
Відповідно до положення ст. 3 Закону про страхування страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізосіб або юросіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків унаслідок настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.
Отже, на включення до витрат платника податку страхових платежів за вищепереліченими ризиками страхування майна не впливає положення договору страхування, згідно з яким страхувальник не є вигодонабувачем.
Таким чином, оскільки автомобілі, придбані лізинговою компанією за кредитні кошти, безпосередньо використовуються у власній господарській діяльності цього платника податку шляхом надання їх у фінансовий та оперативний лізинг, то й витрати у вигляді страхових платежів зі страхування заставного майна на користь банку, ризики неповернення кредиту якого передбачено договором страхування, включаються до витрат платника податку відповідно до пп. 140.1.6 ст. 140 ПКУ.
Також слід додати, що при отриманні банком-вигодонабувачем страхового відшкодування, яке виплачується страховою компанією у разі настання страхової події з предметом застави, абзацом другим пп. 140.1.6 ст. 140 ПКУ визначено лише випадки, якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь страхувальника.
Оскільки банк не є страхувальником за договором, він не зможе застосувати зазначену норму. У зв’язку з цим сума отриманого страхового відшкодування включатиметься до складу інших доходів банку за звітний податковий період згідно з абзацом «з» пп. 135.4.2 ст. 135 ПКУ.
