Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здіснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ Податкового кодексу України.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов’язкові реквізити:
назва документа;
дата і місце складання;
назва підприємства, від імені якого складається документ;
зміст і обсяг господарської операції; одиниця виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні складатися платником податків відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України з метою оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Крім того, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та податкового обліку.
Отже, при визначенні оподатковуваного прибутку необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зі змінами та доповненнями.
Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованим у Мін’юсті України 20 лютого 1998 р. за №128/2568, товарно-транспортна накладна (далі — ТТН) — єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Тому для отримання транспортних послуг, оприбуткування товарів та підтвердження їх отримання слід обов’язково використовувати ТТН.