Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Коментар до листа ДФСУ від 06.03.2015 р. №550/2/99-99-10-04-01-10
Певно, задум законотворця та прогнозовані надходження до бюджету в межах податкового компромісу залишилися недосяжною мрією. Адже практичну реалізацію цього справді гідного поваги механізму було покладено на податківців — на тих, хто ще вчора видавав «власні гарантії» бізнесу.
Для практичної реалізації механізму податкового компромісу було розроблено Методичні рекомендації щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу, які затверджено наказом ДФС від 17.01.2015 р. №13 (далі — Методрекомендації). Навіть поверхового аналізу цього документа достатньо для того, щоб дійти висновку: його розроблено нашвидкуруч та виключно в інтересах податківців. Власне, ініціювати процес податкового компромісу — це все, що залежить від платника податків. Далі підключаються податкові органи і повністю беруть процес у свої руки. Унаслідок цього: або сума, потрібна податківцям, або компромісу не бути (натомість усі заявлені платником податків суми «на себе» та своїх контрагентів залишаються у податкової до кращих часів). Так, винятки справді є (структури, які легко та безболісно узгоджують заниження податкових зобов'язань під 5%), але вони надто поодинокі на тлі однозначно негативних закономірностей.
Методрекомендації не передбачають основної характеристики податкового компромісу, яка закладалася законодавцем, — його заявницького принципу. Бізнесу, навпаки, доводиться захищатися від неправомірних перевірок поза тими операціями, що наведені в описах. Адже логіка і компромісу загалом, і, зокрема, самих описів — показати саме ті операції, які бізнес виводить під врегулювання. Натомість маємо перевірки всіх операцій із тим чи іншим контрагентом, який хоч однією операцією відображений в описі, та перевірки «за ланцюгом».
Навіть керівництво головного податкового органу не бачить проблеми в тому, що через низьку активність бізнесу в податковому компромісі конкретним платникам податків розсилаються рішення у формі протоколу про погодження або непогодження застосування податкового компромісу. Мовляв, це тільки повідомлення про конкретні ідентифіковані суми податкових зобов'язань, визначених у ППР, щодо яких податковий компроміс може бути застосований. Малоймовірно, що такі повідомлення не будуть сприйматися посадовими особами підприємства як спроба психологічного тиску. Чи передбачені законодавством такі повідомлення з боку податкового органу? Певна річ, ні. Відповідно до п. 1 підрозділу 9-2 розділу ХХ ПКУ, ініціатива та прийняття рішення про участь у податковому компромісі належать саме платникові податків. Мало того, що Методрекомендації повністю виписані під інтереси податкового органу, податківці на місцях своїм тиском намагаються відібрати навіть це право. Скидається на те, що з усіх учасників трикутника «законодавець — бізнес — податковий орган» суть податкового компромісу не зрозумів тільки останній. Або просто не спроможний осягнути суть «заявницького принципу».
Юлія КЛОВСЬКА
Увага!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER, а обговорювати їх – у найбільшій групі бухгалтерів на Facebook
Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!
Доступ до цієї новини можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Або оформіть передплату , вартість пакету «Мій асистент» становить лише 199 грн/міс
Передплатити
