Шахрай скористався чужою платіжною картою: дії інтернет-магазину

Правила інтернет-торгівлі

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №675 права та обов'язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема, Законом №1023.

Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов'язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону №1023.

Норми п. 1.4 Правил №103, зобов'язують суб'єкта господарювання забезпечити споживачів необхідною, достовірною, своєчасною та доступною інформацією про перелік послуг, що надаються, тарифи на них, час приймання і видачі замовлень, асортимент і ціни на товари, що пропонуються до продажу, години доставки замовлень, споживчі властивості товарів, строки їх придатності до споживання або гарантійні строки та строк служби.

На вимогу споживача продавець зобов'язаний надати йому документи, які підтверджують якість, безпеку та ціну товарів. Суб'єкт господарювання відповідно до законодавства також зобов'язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт реалізованих товарів в установленому порядку.

На виконання вимог п. 1.6 Правил №103 продавець товарів за договором на відстані повинен надати споживачу інформацію про:

• найменування продавця, його місцезнаходження та порядок прийняття претензії;
• основні характеристики товару;
• ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати;
• гарантійні зобов'язання та інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом товару;
• інші умови поставки або виконання договору;
• мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки товару;
• вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу;
• період прийняття пропозицій;
• порядок розірвання договору.

Факт надання інформації має підтверджуватися письмово або за допомогою електронного повідомлення. Інформація, підтверджена таким чином, не може бути змінена продавцем в односторонньому порядку.

Якщо договір розривається або визнається недійсним

Відповідно до п. 1.10 Правил №103 продавець повинен повернути сплачені гроші та відшкодувати витрати, понесені споживачем у зв'язку з поверненням продукції, протягом 30 днів з моменту одержання повідомлення споживача про недійсність договору. Але в такому випадку, так само, як і в разі розірвання договору споживач повинен повідомити продавця про місце, де товар може бути повернений.  Договором може передбачатися, що товар, який був надісланий поштою, повинен у разі розірвання договору також бути повернений поштою.

Будь-які витрати, пов'язані з поверненням товару, покладаються на продавця. Продавець повинен відшкодувати витрати споживача у зв'язку з поверненням товару.

У разі розірвання договору, укладеного на відстані чи поза торговельними або офісними приміщеннями, обов'язок споживача зберігати у себе товар припиняється по закінченні 60-ти днів після його одержання. Якщо продавець не вживає заходів для повернення його собі протягом зазначеного періоду, такий товар переходить у власність споживача без виникнення зобов'язання з оплати його вартості (ч. 4-5 ст. 12 Закону №1023 та п. 1.11 Правил №103).

Як бачимо із запитання, поки що про повернення товару не йдеться – продавець лише погодився зі списанням раніше отриманних коштів банком на користь власника картки (і це не фактичний замовник, а той, хто є власником платіжної карти, якою скористалися шахраї).

Якщо вашою карткою скористалися шахраї, пам’ятайте!

Норми п. 39.3 Закону №2346 зобов'язують  суб'єктів переказу  повідомляти платіжну організацію відповідної платіжної системи про випадки порушення вимог захисту інформації.

У разі виявлення при цьому ознак, що можуть свідчити про вчинення злочину, суб'єкти переказу та інші учасники платіжних систем зобов'язані повідомити про такий випадок порушення вимог захисту інформації відповідні правоохоронні органи.

Відшкодування збитків – коли воно виникає

Статтею 22 ЦКУ передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:

• втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
• доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 ЦКУ).

ВГСУ в листі «Про доповнення Інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 №01-06/249 "Про постанови ВСУ, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» (лист ВГСУ від 05.10.2017 р. №01-06/1478/17) повідомляє, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

• протиправної поведінки;
• збитків;
• причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому відшкодування збитків це один з різновидів господарських санкцій (ч. 2 ст. 217 ГКУ). До господарських санкцій належать також штрафні санкції (які сплачуються, за наявності, окремо): неустойка, штраф, пеня (ч. 1 ст. 230 ГКУ).

Як бачимо із запитання, противоправна поведінка і збитки наявні. Власник карти звернувся до банку, який здійснив платіж, а той – списав ці кошти з особи, якій він їх надіслав.

Таким чином, виникла ще одна постраждала особа – продавець. Який повернув отримані кошти, але товар собі не повернув. Але до банку або власника карти з такою претензією звертатися немає сенсу, вони цей товар не отримували. Тож, продавцю доведеться звернутися до правоохоронних органів.

Щодо обліку та оподаткування повернених коштів

Відповідно до пп. 134.1.1 ПКУ об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до НП(С)БО або МСФЗ, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Нормами п. 20 П(С)БО 16 передбачено відображення визнаних штрафів, пені, неустойки у складі інших операційних витрат.  Облік визнаних економічних санкцій за невиконання підприємством законодавства та умов договорів ведеться на субрахунку 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки». На нашу думку, на цьому ж субрахунку можна вести облік й іншого виду господарських санкцій - відшкодування збитків. Але, за бажанням, підприємство може обліковувати такі витрати за субрахунком 949 «Інші витрати операційної діяльності».  

Отже, стягнута банком сума фінансової претензії відображається в обліку таким чином (суми умовні).

Згідно з пп. 140.5.11 ПКУ фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів на користь осіб, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та на користь платників податку, які оподатковуються за ставкою 0% відповідно до п. 44 підрозділу 4 розділу XX ПКУ.

Але у випадку, що ми розглядаємо, ця податкова різниця не застосовуватиметься. По-перше, оскільки кошти сплачуються в решті решт фізособі – власнику платіжної карти. По-друге, тому, що відшкодування збитків це не штраф, не пеня і не неустойка, а як ми зазначали вище, окремий вид господарських санкцій.

Насамкінець зазначимо, що інтернет-магазин при визнанні фінансової претензії за несанкціонований платіж з боку замовника не зменшує суму визнаного доходу та не коригує податкові зобов’язання з ПДВ, оскільки реалізований раніше товар йому не повертається.