Держпраці у Кіровоградській області нагадує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за положеннями ст. 117 КЗпП обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.
Згідно зі ст. 4 КЗпП законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно частина перша ст. 9 ЦКУ кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП щодо застосування ЦКУ до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.
Так, під час вимог компенсації у зв’язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦКУ, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦКУ передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У п. 1 чатини першої ст. 263 ЦКУ наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов’язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Як приклад, 25 травня 2016 року Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах розглянув справу №6-948цс16, предметом якої був спір про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність вини підприємства у затримці виплати позивачу належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП, не давши належної оцінки висновку Торгово-промислової палати України від 28.08.2014 р. №2644/05-4, яким засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та здійснення у зв’язку із цим антитерористичної операції) з 2 липня 2014 року для відповідача при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов’язкових платежів.
Враховуючи вищезазначене, оскільки встановлення фактичних обставин не віднесено до повноважень Верховного Суду України, тому справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Отже, настання обставин непереборної сили, що встановлені висновком Торгово-промислової палати України, свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП.