Профспілка металургів і гірників України повідомляє, що проєкт Трудового кодексу України, нещодавно схвалений Урядом, – тема, яку наразі гостро та емоційно обговорюють. Приводів для цього вистачає. На тлі численних антисоціальних ініціатив можновладців (чого тільки вартий сумнозвісний закон №2136, наслідки якого ми ще довго не розгребемо) люди закономірно чекають від них чергового підступу.
Звучать резонні запитання: нащо докорінно змінювати ключовий нормативний акт у сфері зайнятості під час війни? Чи не ховається під красивими словами на кшталт «гнучкість» та «цифровізація» банальний карт-бланш на звільнення будь-кого будь-коли без жодної відповідальності? Чи не стане «реформа ринку праці» початком кінця для і так не надто надійних трудових прав українців?
Побоювання вочевидь не марні. Але з самого початку обговорення полемічного проєкту Профспілка металургів і гірників України обрала непростий шлях тотального заперечення новацій, а важкий варіант роботи над ними з метою захисту прав працівників. Експерти ПМГУ активно включилися у процес підготовки та відстоювання постатейних пропозицій, організований СПО об’єднань профспілок. Про причини і наслідки цього рішення ми розпитали голову Профспілки Богдана Оверковського.
– Богдане Миколайовичу, чим урядовцям так не подобається діючий Кодексу законів про працю? Він дійсно радянський та застарілий? Такі проблеми є чи це маніпуляція?
– У пояснювальній записці до проєкту Трудового кодексу підставою для реформування визначають дерадянізацію законодавства про працю, унормування індивідуальних та колективних трудових відносин на принципах свободи, рівності, забезпечення гідної праці з імплементацією міжнародних стандартів регулювання трудових відносин у національне законодавство. Але «дерадянізація» тут швидше гасло, ніж реальна проблема.
В Україні наразі залишилось лише два кодекси, прийняті за часів СРСР: це Житловий кодекс та Кодекс законів про працю. При цьому до обох за час їхнього існування внесені сотні змін. Назвати їх «радянськими» може лише той, хто ніколи не бачив початкових редакцій – відповідно 1983 та 1971 року.
Питання унормування певних явищ, які поширилися у трудовій сфері нещодавно, тієї ж дистанційної роботи та імплементації міжнародних стандартів мають місце. Але вони цілком вирішуються шляхом точечних змін.
– Тож нагальної необхідності прямо все докорінно змінювати немає? Можна було б і далі використовувати КЗпП?
– Звісно, можна, і навіть правильно – не чіпати КЗпП в умовах війни. Але ми ж вже розуміємо, що цей потяг не зупинити. Ідея реформи трудового законодавства в Україні «протискається» з початку 2000 років. Перший відповідний законопроєкт подали до Верховної Ради у 2002-му. До речі, він містив 575 статей – і врешті був визнаний невдалим.
Найкращою версією, на мою думку, був проєкт ТКУ 2014 року. Цей документ, досить комплексний, до слова, погодили всі сторони соціального діалогу в робочій групі при Комітеті ВРУ з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення. Але його так і не винесли на друге читання. Доки він чекав свого часу, змінився склад Парламенту. Туди прийшли люди, налаштовані на кардинальну лібералізацію всього.
Їхнім «дітищем» став сумнозвісний проєкт Закону України «Про працю» 2019 року – 98 куцих статей, підточених для розгляду за скороченою процедурою. Завдання ставилось таке: швидко прийняти, а там хай що буде, ринок відрегулює.
Той Закон «Про працю» за сутністю був законом про індивідуальні трудові договори та ліквідував всю існуючу в Україні практику колективно-договірного регулювання трудових відносин. На щастя, він канув у забуття разом з його авторами – ми зробили для цього все можливе і неможливе.
– Що змінилося тепер? Чому у випадку із проєктом Трудового кодексу – 2026 Профспілка дивиться на ситуацію інакше?
– Профспілка дивиться на ситуацію завжди однаково: її головна мета в будь-яких умовах – захищати права та інтереси спілчан. Коли йдеться про законодавчі зміни, які наполегливо форсуються Урядом, ми маємо два маневри. Перший: зайняти позицію жорсткого заперечення. Її, як показує досвід, буде проігноровано, але потім ми зможемо, зберігаючи імідж борців, сказати «ми ж виступали проти». І другий: включитися у процес доопрацювання новацій і максимально вплинути на його підсумок, відстоявши конкретні права та гарантії працівників.
Так, обрати цей варіант – означає наразитися на численні закиди у неспроможності та примиренстві. Що ж, результат для нас важливіший за імідж. Тим паче, що зараз принаймні є з чим працювати. Мова про ліквідацію існуючої системи не йде. Наявний проєкт Кодексу – новочасний, але він продовжує сторічну традицію кодифікації трудового законодавства.
Сьогоднішній документ – певною мірою компіляція з окремих нормативних актів, які перебувають на різній стадії готовності. Щодо їхнього добору, вважаю, варто було б провести серйознішу дискусію. Наприклад, Закон України «Про колективні угоди й договори», який став частиною третьої книги ТК, міг би існувати самостійно. Натомість регулювання питань щодо безпеки та охорони здоров’я на роботі, відповідних гарантій і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці у проєкті ТК майже відсутнє – ці речі здебільшого перекинуто на окремий законопроєкт «Про безпеку і здоров’я працівників на роботі», який ПМГУ категорично не підтримує. Та у побудові проєкту кодексу є логіка.
У преамбулі до нього зафіксовано, що він розвиває визначені Конституцією загальні засади, які проголошують Україну демократичною, соціальною та правовою державою, визначає правові механізми реалізації права на працю, його захисту та забезпечує встановлення балансу інтересів працівників і роботодавців. А от наскільки все це вдалось відобразити в тексті – то інша розмова.
– Які завдання стояли перед представниками Профспілки в процесі роботи над текстом проєкту? Чи вийшло їх вирішити?
– Експерти ПМГУ пропрацювали весь проєкт, від початку і до кінця, приділяючи особливу увагу моментам, пов’язаним з колективно-договірним регулюванням трудових відносин, вирішенням трудових спорів, зарплатними питаннями, гарантіями працівникам щодо зайнятості, відпусток, доплат. Непросто було повернути викинуту авторами норму щодо надання додаткових щорічних відпусток за важкі та шкідливі умови праці і за особливий характер праці. Складно йшла розмова про обмеження понаднормових робіт – ми наполягали і врешті погодили, що воно має як мінімум відповідати міжнародним нормам.
Багато наших зауважень стосувалися процедури звільнень, режимів роботи, залучення до надурочних робіт, оплати праці, визначення мінімальної заробітної плати, гарантій діяльності профспілок та захисту обраних до виборних органів та багатьох інших – все це, на жаль, все ще адекватно не виписано.
Хоч профспілки брали активну участь в доопрацюванні проєкту, до фінального етапу процесу на рівні органів влади нас не залучили, що зафіксовано у висновку Секретаріату КМУ. Також у ньому зазначено, що проєкт акта не був підтриманий Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні та Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Це свідчить про наявність значної кількості неврахованих зауважень.
Тож робота профспілкових експертів дуже далека від завершення. Попереду у нас – титанічна праця з доведення необхідності врахування наших пропозицій при підготовці до прийняття проєкту в цілому.
***
Читайте також: