Державний центр зайнятості порушив надзвичайно цікаве питання щодо можливості використання підприємцями праці іноземців й у зв′язку з цим про отримання роботодавцем дозволу на використання праці іноземця у порядку, встановленому постановою КМУ від 27.05.2013 р. №437.
Так, з огляду на зроблений у коментованому Листі висновок, маємо ситуацію, коли, на думку державного органу, тільки юридичні особи як роботодавці мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України. Відповідно, чинне законодавство України не передбачає можливості надання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства фізичній особі — підприємцю.
Спробуємо з′ясувати дещо докладніше цю проблему.
Якщо формально тлумачити правову норму, то згідно з приписами ч. 1 ст. 42 Закону України «Про зайнятість населення» саме підприємства, установи та організації мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу. Проте водночас уже ч. 2 цієї самої статті оперує терміном «роботодавець» при визначенні умов надання дозволу на певний вид робіт у відповідному регіоні. А Порядок видачі самого дозволу на застосування праці іноземців (Постанова №437), розроблений на виконання ч. 3 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення», оперує виключно терміном «роботодавець» без конкретизації щодо підприємств, установ та організацій (тобто не говорить про те, що такий дозвіл видається лише юрособам).
Тож постає запитання: а кого саме слід розуміти під терміном «роботодавець»?
Скажімо, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» говорить про те, що терміни «роботодавці», «працівники», «особи, які забезпечують себе роботою самостійно» вживаються у значенні, наведеному в законах України «Про організації роботодавців», «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Увага! І ст.1 Закону України «Про організації роботодавців», і ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до роботодавців відносять також і фізосіб-підприємців.
Таким чином, однозначно ми б не стверджували, що фізособи-підприємці не можуть використовувати працю іноземців та претендувати на отримання дозволу на використання їхньої праці.
На нашу думку, неоднозначність використання у ст. 42 Закону України «Про зайнятість населення» терміну «роботодавець» з прив'язкою у ч. 1 цієї статті лише до юросіб слід сприймати як помилку законотворців, яку варто виправити за допомогою судових інстанцій (Лист Мінсоцполітики, ДЦЗ від 03.10.2013 р. №ДЦ-09-6306/0/6-13).