У Верховній Раді зареєстровано три законопроєкти з метою визначити особливості розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у разі відсутності працівника на роботі у період воєнного стану:
1) законопроєкт №12255 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення особливостей розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у разі відсутності працівника на роботі в період дії воєнного стану" (автор - О. Лукашев).
Ним пропонується внести зміни до КЗпП, Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та передбачається встановити, що у період дії воєнного стану працівник, який не виходить на роботу внаслідок обставин, пов’язаних з бойовими діями, або у зв’язку з небезпекою для життя і здоров’я, не підлягає звільненню на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП з ініціативи роботодавця та вважається відсутнім на роботі з поважних причин.
До з’ясування причин і обставин відсутності такого працівника на роботі за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та в загальному порядку не підлягає оплаті;
2) законопроєкт №12255-1 "Про внесення змін до статей 7 та 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (авторами його є Г. Третьякова, М. Цимбалюк, М. Бабенко). Цей проєкт є альтернативним законопроєкту №12255. Ним пропонується доповнити положення Закону №2136 на час дії воєнного стану, передбачивши таке:
- особливості обміну документами, організації кадрового діловодства та архівного зберігання документів у роботодавця на усіх підприємствах, в установах та організаціях, розташованих не лише на територіях активних бойових дій, але й також на територіях можливих бойових дій через підвищені військові ризики;
- обов’язок сторін трудового договору постійно (в тому числі й під час призупинення дії трудового договору) забезпечувати можливість комунікації з нею та невідкладно (у строк не більше ніж 10 календарних днів) інформувати іншу сторону про зміну своїх контактних даних;
- визначення прав та обов’язків роботодавця під час та за період призупинення дії трудового договору щодо невиплати працівникові заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат (крім сум, які належали йому на день призупинення трудових відносин) і незабезпечення умов праці, необхідних для виконання роботи, передбачених законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін;
- визначення максимального сукупного строку призупинення дії трудового договору, за ініціативи однієї зі сторін, не більше ніж 90 календарних днів під час дії воєнного стану (враховуючи терміни його подовження);
- визначення права сторін призупиненого трудового договору припинити такий трудовий договір з підстав, визначених законодавством про працю;
- встановлення обов’язку роботодавця у разі припинення призупиненого трудового договору щодо проведення розрахунку із працівником, а також видачі трудової книжки (у разі коли вона знаходиться на зберіганні у роботодавця) не пізніше наступного робочого дня після пред’явлення звільненим працівником письмової вимоги;
- встановлення обов’язку роботодавця протягом 60 днів з дати набрання чинності цим Законом уточнити, у разі розміщення неактуальної інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відомості про своє місцезнаходження та інформацію для здійснення зв’язку з ними;
- встановлення обов’язку працівників, які в період дії правового режиму військового стану були відсутні на роботі протягом 90 днів поспіль та/або чиї робочі місця розташовані на тимчасово окупованих територіях протягом 60 днів з дати набрання чинності цим Законом, надати роботодавцю актуальну інформацію про засоби зв’язку з ними;
3) законопроєкт №12256 "Про внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України щодо непоширення позовної давності на вимогу працівника про відшкодування шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв’язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі" (автором є О. Лукашев).
Метою законопроєкту є забезпечення права працівника на відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв’язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі без обмеження строку позовної давності.
Проєктом Закону пропонується внести зміни до статті 233 КЗпП, якими передбачається визначити, що встановлений частиною першою цієї статті строк не застосовується на позовну вимогу про відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв’язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі.
