Тетяна Кондратьєва на своїй сторінці у Facebook розповідає, що під час пошуку роботи працівники стикаються із дискримінацією у сфері праці, такою як обмеження за критеріями статі, віку, расової та національної приналежності.
Одна з найпоширеніших форм дискримінації, пов’язаної з ВІЛ, – несправедливе звільнення, що призводить до втрати доходів та засобів для існування, а також може спричинити втрату доступу звільненого, його сім’ї та утриманців до медичної допомоги, передбаченої для працівників.
Фактичний або приписуваний статус ВІЛ-інфікованої особи не повинен бути причиною припинення трудових відносин.
Частиною 1 ст. 22 КЗпП передбачено заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Отже, у разі якщо під час прийняття на роботу роботодавець вимагає результати тестування на ВІЛ або без таких результатів не бере на роботу, що стало наслідком необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, то у працівника є можливість захистити свої права таким чином:
- Отримання відмови (усної або письмової) у прийнятті на роботу.
- Звернення до суду за захистом своїх прав. Зробити це можна у тримісячний строк з дня одержання відмови (ст. 233 КЗпП).
- Звернення до органів Держпраці, оскільки необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу можна кваліфікувати як порушення трудового законодавства.