Невиконання взаємних прав та обов’язків за договором найму може мати наслідком:
— стягнення неустойки за прострочення виконання зобов’язань з повернення об’єкта оренди;
— відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві.
У більшості випадків такі спори передаються на розгляд суду, і ВГСУ, своєю чергою, вважає за потрібне звернути увагу на таке.
У разі невиконання наймачем обов’язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦКУ).
Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦКУ, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, і застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним (див. постанову ВСУ від 20.03.2012 р. у справі №40/117).
Таким чином, ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦКУ, оскільки, на відміну від приписів ст. 549 ЦКУ, її не обчислюють у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов’язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Позовна давність в один рік застосовується до вимог:
• про відшкодування збитків у зв’язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві;
• про відшкодування витрат на поліпшення речі.
Момент початку перебігу строку позовної давності за вимогами наймодавця та наймача, а саме: перебіг позовної давності стосовно вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача — з моменту припинення договору найму.
До всіх інших вимог, які випливають із договору найму, застосовуються загальні правила щодо початку перебігу позовної давності, визначені ч. 1 ст. 261 ЦКУ.
