Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Особливо уважно цей текст потрібно читати інвесторам, які вкладають кошти в будівництво квартири у багатоповерхівці.
Між теорією і практикою
Такі правові поняття як «строк» і «термін» - обов’язковий атрибут будь-якого договору, чи це договір поручительства, чи договір між інвестором та забудовником щодо інвестування коштів в будівництво багатоповерхового будинку, чи будь-який інший вид договору.
Як це виглядає на практиці?
Розглянемо декілька особливостей застосування «часових» термінів.
На сьогоднішній день законодавець вирізняє два терміни, що свідчать про тривалість діяння: «строк» та «термін». Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України):
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Тобто, говорячи простою мовою, строк – це період, після завершення якого процес закінчився, а термін – це момент початку якоїсь дії або події.
Здавалося б, що законодавець чітко визначив значення термінів, а тому й при їх застосуванні не може виникнути проблем.
Проте, аналізуючи норми Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що юристу/інвестору/простому громадянину при укладенні договору варто дуже уважно підійти до застосування термінів.
Так, наприклад, на поручительство, оформлене відповідним договором розповсюджується дія норм Глави 52 ЦК України, зокрема, й статті 631 ЦК України.
У зазначеній статті законодавець не розрізняє термінологію щодо строку дії договору: відсутнє застосування термінів «строк» та «термін», а вказується лише узагальнений «строк договору» – це час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.
Аналогічні приписи зазначені у Главі 48 ЦК України, зокрема у статті 530.
1. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначене вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Строк чи термін на мільйон гривень
Тобто, хоча законодавець у статті 252 ЦК України й чітко визначив зміст термінів «строк» та «термін», у статтях 530 та 631 ЦК України не поділяє зазначену термінологію за своїм змістом та здійснює узагальнення щодо дії зобов’язання (договору) у просторі і часі: по днях, місяцях тощо чи вказівкою на подію.
Натомість, коли законодавець вбачав за необхідне розділити застосування та правові наслідки щодо дії договору у часі, то використовував терміни «строк» та «термін»: ст. 677, 883-884, 1110 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що неправильне застосування термінології може під час судового розгляду «допомогти» одній зі сторін унеможливити виконання договірних відносин у повному обсязі.
Насправді, такі ситуації, коли відмінність між «терміном» та «строком» може виявитися вирішальною, набагато ближче до Вас, ніж Ви думаєте. Хочете приклад з практики?
Ви вирішили інвестувати кошти в будівництво багатоквартирного будинку. Укладаєте інвестиційний договір із забудовником, сплачуєте кількасот тисяч гривень і… чекаєте, коли зможете вселитися в свою нову квартиру. Наприклад, згідно договору, забудовник повинен здати будинок до 1 січня 2016 року. Але ось на дворі вже березень місяць, а Ви бачите, що до завершення будівництва ще, дай Боже, місяців 6-7.
Деякі Інвестори, які втомились чекати введення в експлуатацію нерухомого майна чи навіть його добудови, звертаються з позовом до суду щодо порушення строків виконання зобов’язань за договором з боку Забудовника. У позові вони просять розірвати договір, повернути 100% проавансовані кошти та сплатити неустойку за невиконання Забудовником своїх зобов’язань. При цьому, обмануті інвестори-позивачі використовують посилання на частину першу статті 251 ЦК України (та надають відповідний графік інвестування, черги будівництва тощо).
А далі виявляється, що інвестиційний договір об’єкта нерухомості у розділі щодо терміну дії договору передбачає: «…Договір діє до моменту виконання Сторонами всіх зобов'язань, які встановлені Договором або з нього випливають, у повному обсязі».
Але, укладаючи договір, Інвестори не взяли до уваги, що за змістом мова йде не про «строк», а про «термін» дії договору.
Тому Забудовник, який заздалегідь підстрахувався, з посиланням на трактування норм частини 2 статей 251 та 252, а також статті 631 ЦК України з легкістю доводить в суді безпідставність позовних вимог. І, відповідно, граючись, виграє такі справи.
Отже, приходимо до висновку: хочете захистити свої інтереси – уважно обирайте терміни під час укладення договорів. Здавалося б, дрібниця – «термін» або «строк» - а вартість такої «дрібниці» може коштувати Вам сотень тисяч гривень і років витраченого часу.
Катерина Стриженова, юрист