Законодавці планують змінити визначення попереднього договору. З цією метою народні депутати подали в Раду законопроект №2762 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення положень про попередній договір)», - пише «Судово-юридична газета».
Законопроектом вносяться відповідні зміни до ст. 635 ЦКУ та ст. 182 ГКУ з метою їх гармонізації та, як наслідок, створення сприятливих умов для забезпечення функціонування такої правової конструкції, як попередній договір.
Проектом закону пропонується скасувати встановлений чинним законодавством термін «не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору», протягом якого суб’єкт господарювання зобов’язується укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Необхідність цього нардепи пояснюють наявністю в законодавстві України багатьох колізійних та суперечливих норм щодо регулювання попереднього договору.
Зокрема, це стосується поняття форми договору, його істотних умов, суперечливості правового регулювання інституту попереднього договору Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України. Невизначеність у законодавстві веде до проблем у практиці при застосуванні таких договорів.
У діючому законодавстві питання договірного забезпечення укладання майбутнього договору врегульовано в ст. 635 ЦКУ та в ст. 182 ГКУ:
1) Попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (ЦК)У.
Частиною 1 ст. 635 ЦКУ передбачено, що законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Таке обмеження на даний час встановлено тільки щодо суб’єктів господарювання (юридичні особи, фізичні особи — підприємці), які, згідно з ч. 1 ст. 182 ГКУ, зобов’язуються укласти основний договір у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору.
У попередньому договорі має міститися строк укладення основного договору, інакше попередній договір втрачає своє значення, причому цей строк не має бути занадто тривалим, а тому вказівку Господарського кодексу України щодо граничного строку доцільно було б запозичити і для цивільного законодавства.
2) В попередньому договорі сторони повинні встановити умови основного договору, а якщо такі умови не встановлені попереднім договором, вони погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Відповідно до Господарського кодексу України, попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору.
Таким чином, попередній договір за Цивільним кодексом України може бути визнано чинним, навіть якщо в ньому відсутні вказівки з приводу предмета, ціни та інших істотних умов, навколо яких ґрунтується основний договір. Але в цьому випадку ставиться під сумнів саме значення такого попереднього договору, який може не пов’язувати сторони жодними чіткими умовами щодо укладення майбутнього договору.
3) Попередній договір у цивільному праві укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена — у письмовій формі. У господарському праві це питання вирішується зовсім інакше — до укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.
На перший погляд, прив’язка форми попереднього договору до основного є досить логічною, адже центральним, кінцевим результатом та основною метою вступу сторін у договірні відносини є укладення основного договору. З іншого боку, така норма породжує чимало труднощів та незручностей практичного характеру.
4) На відміну від Господарського кодексу України, Цивільний кодекс України не встановлює можливості суб’єктів вимагати укладення основного договору в судовому порядку.
Таким чином, виникає багато питань щодо можливості забезпечення виконання попереднього договору. Цивільне законодавство передбачає лише один негативний наслідок невиконання сторонами умов попереднього договору — відшкодування збитків, розмір яких, як свідчить судова практика, доводиться вкрай важко.
Підходи щодо можливості застосування видів забезпечення виконання зобов’язань до попереднього договору є неоднозначними.
Але варто зазначити, що хоча конструкція попереднього договору і є особливою, проте все ж ця конструкція є договором. Попередній договір є одним із видів цивільно-правових договорів, а тому його порушення загалом має викликати для сторони-порушника наслідки, подібні наслідкам порушення звичайного зобов’язання.
Також можливість встановлення у попередньому договорі умови про забезпечення виконання зобов’язання обґрунтовується закріпленим у законодавстві принципом свободи договору, можливістю сторін відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, якщо в цих актах прямо не передбачена заборона такого відступу або якщо зі змісту таких актів чи із суті відносин між сторонами не випливає обов’язковість для сторін положень зазначених актів.