Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Постанова Пленуму ВССУ від 23 грудня 2011 року №14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказового провадження» стала доступною широкій громадськості.
У постанові ВССУ нагадав, що вимоги, щодо яких може бути видано судовий наказ, передбачені статтею 96 ЦПК, підлягають судовому захисту тільки у порядку наказового провадження, оскільки частиною 3 статті 118 ЦПК передбачено, що позовну заяву щодо вимог, визначених у частині 1 статті 96 ЦПК, може бути подано тільки у разі відмови у прийманні заяви про видачу судового наказу або скасування його судом. Крім того, суд зазначив неприпустимість одночасного звернення із заявою про видачу судового наказу і пред’явлення позову про той самий предмет і з тих самих підстав.
Суд також наголосив, що відмова у прийманні заяви про видачу судового наказу або скасування наказу не перешкоджають пред’явленню позову, хоча і унеможливлюють повторне звернення з такою самою заявою у порядку наказового провадження. А от відмова у відкритті провадження у справі, прийняття рішення по суті позову або припинення провадження у справі перешкоджають розгляду цієї самої вимоги на тих самих підставах у порядку наказового провадження.
У постанові зазначається, що якщо у заяві про видачу судового наказу поєднано вимоги, частина з яких не підлягає розгляду у порядку наказового провадження, суддя постановою відмовляє у прийманні заяви про видачу судового наказу в частині цих вимог, а щодо вимог, які підлягають розгляду у порядку наказового провадження, вирішує питання про відкриття наказового провадження.
Якщо ж такі вимоги між собою взаємопов’язані й окремий їх розгляд неможливий (наприклад, заявлено вимогу про присудження аліментів, а із заяви вбачається необхідність залучення до справи особи, яка вже одержує від боржника аліменти), суддя відмовляє у прийманні заяви про видачу судового наказу (згідно з частиною 5 ст. 100 ЦПК), але тільки за умови наявності сукупності таких підстав. Зокрема, не є підставою для відмови у прийманні заяви у частині вимог про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг одночасне заявлення вимоги про зобов’язання укласти договір про надання таких послуг, оскільки окремий розгляд таких вимог є цілком можливим.
Пленум звернув увагу на те, що ЦПК не передбачає можливості часткового задоволення заяви про видачу судового наказу, оскільки він видається лише за умови безспірності вимог.
Не залишено увагою також питання наявності спору про право. Зокрема, суд нагадав, що питання наявності спору про право вирішується у кожному конкретному випадку, але сам факт невиконання договірних зобов’язань, без обґрунтування причин, не вважається наявністю спору про право.
