Відповідно до пп. 20.1.5. статті 20 ПКУ контролюючі органи (мова йде про податкові органи) наділені правом отримувати безоплатно від платників податків, а також від установ Нацбанку, банків та інших фінансових установ, зокрема, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду (!!!) - інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках. Такий порядок отримання доступу до інформації про рух коштів на рахунках пов'язаний з тим, що ця інформація є банківською таємницею (ст. 60 Закону «Про банки і банківську діяльність»).
Таким чином, податкова інспекція може отримати від банку інформацію про надходження коштів на рахунок фізичної особи, про перерахування коштів з рахунку і про залишки грошей на такому рахунку тільки при наявності відповідного рішення суду. Таке рішення може бути отримане, наприклад, під час перевірки фізичної особи як платника податків або якщо у такої особи утворився податковий борг.
Банки не зацікавлені в розкритті інформації про розрахунки суб'єктів господарювання і приватних осіб, адже умовна анонімність і банківська таємниця сприяють довірі між банками і їх клієнтами. Проте, вже існують ініціативи про так звану лібералізацію банківської таємниці, в рамках якої в майбутньому можуть спростити доступ податкових органів до відповідної інформації (наприклад, шляхом отримання погодження Національного банку України). На нашу думку, це буде можливим, якщо в державі змінитися податкова політика, будуть введені непрямі методи визначення податкових зобов'язань фізичних осіб і посилиться контроль податковий дисципліни приватних осіб. Однак на сьогоднішній день основним об'єктом контролю є бізнес, а не громадяни.
Чи можлива лібералізація банківської таємниці в майбутньому і чи буде податкова сліжба відстежувати грошові потоки приватних осіб? Дивіться відеофрагмент семінару наших партнерів з КЦПРБ.