У Головному управлінні ДПС у Полтавській області повідомляють, що контролюючим органом проведено документальну планову перевірку платника, за наслідками якої складено акт перевірки. На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями на суму 3 819 844,99 гривень.
Судом взято до уваги доводи контролюючого органу про те, що відповідно до даних оборотно-сальдової відомості по бухгалтерському рахунку 31 «Рахунки в банках» платник у спірному періоді отримував на рахунки кошти, що дозволяли сплачувати податкове зобов’язання вчасно. Зазначене свідчить про те, що позивач мав можливість дотримуватись правил та норм щодо строків перерахування відповідних податків і зборів, визначених Податковим кодексом України (далі – ПКУ), а отже, є доведеною наявність вини позивача у несвоєчасній сплаті грошових зобов’язань і застосуванні відповідачем на підставі цього штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25% від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов’язання.
Щодо доводів позивача про те, що на момент вчинення порушення ПКУ не містив п. 124.2, як і не передбачав обставини «вчинено умисно», а отже – і штрафу в розмірі 25%, колегія суддів зазначила таке. Верховний Суд у постанові від 26.03.2020 у справі №815/2219/16, аналізуючи положення п. 11 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, дійшов висновку, що штрафні (фінансові) санкції до податкових правопорушень, незалежно від дати їх вчинення, застосовуються у розмірах, передбачених редакцією ПКУ, чинною на момент застосування заходів відповідальності. Ця правова позиція узгоджується з підходом, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1/99-рп, згідно з яким нормативно-правовому акту може бути надана зворотна дія у часі лише за умови прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Підстави не застосовувати положення п. 11 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, які не визнані неконституційними та були чинними на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення – відсутні.
Зазначені аргументи призвели до прийняття постанови Другим апеляційним адміністративним судом від 26.05.2025 року у справі №440/9488/24 на користь контролюючого органу.
