Національна асоціація адвокатів України розповідає, що на цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у справі №911/969/24 (постанова від 18.02.2026).
Між двома підприємствами було укладено договір. Покупець надав передплату, але постачальник товар не доставив, пославшись на повномасштабне вторгнення РФ, як форс-мажорну обставину. Покупець звернувся до контрагента з претензією про сплату штрафних санкцій. Натомість той повернув передоплату.
Тоді покупець звернуся до суду. Він вважав, що здійснене відповідачем повернення попередньої оплати за товар слід кваліфікувати як його односторонню відмову від виконання зобов`язання з поставки товару, яка не передбачена в умовах договору поставки і порушує норми ст. 525 ЦКУ.
У ВС указали, що, дійсно, за змістом норм Цивільного кодексу, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦКУ). При цьому одностороння відмова від зобовʼязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено в договорі або законі (ч. 1 ст. 525 ЦКУ).
Зобовʼязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених у договорі або законі (ч. 1 ст. 598 ЦКУ), тоді як припинення зобовʼязання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених у договорі або законі (ч. 2 ст. 598 ЦКУ). Зобовʼязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ), за домовленістю сторін (ст. 604 ЦКУ) або в інших випадках, передбачених у законі.
Однак чинне законодавство не містить положення про те, що зобовʼязання боржника, яке виникло на підставі договору під час його дії, автоматично припиняється після закінчення строку дії договору. Зокрема, хоча у ч. 1 ст. 631 ЦКУ визначається, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовʼязки відповідно до договору, проте у частині четвертій цієї статті передбачається, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
При цьому ВП ВС звернула увагу, що сторони повинні дотримуватися принципу добросовісності. І поведінка покупця не повною мірою відповідала цьому принципу.
Зокрема, покупець тривалий час не заперечував проти повернення передоплати й припинення зобовʼязань, не вимагав поставки товару, не заявляв про готовність повторно внести передбачену у договорі попередню оплату тощо, створивши цим обʼєктивні підстави для продавця вважати, що повернення передоплати і достатньо явно висловлена останнім позиція щодо припинення зобовʼязань були прийняті покупцем. Лише через рік покупець подав цей позов з вимогою поставити товар. У контексті обставин цієї справи така тривала бездіяльність свідчить радше не про його намір якнайшвидше отримати товар, а про намагання збільшити розмір неустойки.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що однією з основних засад цивільного законодавства є добросовісність, а дії учасників цивільних (господарських) правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.
У зв`язку із цим Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується принципу заборони суперечливої поведінки, який базується на давньоримській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». Основою цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. Здійснюючи свої права, особа зобовʼязана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦКУ).
Таким чином, на підставі телеологічного, функціонального й системного тлумачення положень ЦКУ Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі мало місце припинення зобовʼязань за домовленістю сторін, адже покупець своїми конклюдентними діями (тривалою відсутністю заперечень і чітко висловленої вимоги щодо передачі товару) продемонстрував прийняття повернутої продавцем передоплати.
А оскільки це відбулося після закінчення строку договору, в цій ситуації відсутні підстави ставити питання про недотримання вимог ст. 654 ЦКУ стосовно форми зміни або розірвання договору.
