Диплом видав офіційно визнаний іноземний університет. Навчання відбувалося за його програмою, іспити складалися іноземною мовою. Чи достатньо цього, щоб диплом визнали в Україні?
Інспекція з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на своїй сторінці у Facebook розповіла, що Верховний Суд звернув увагу на обставину, яка може мати вирішальне значення: хто фактично здійснював освітню діяльність і чи відповідав цей суб’єкт вимогам законодавства?
Що сталося?
У справі №620/4360/25 жінка оскаржила відмову Міністерства освіти і науки України визнати диплом магістра психології, виданий французьким Університетом Кот д’Азюр.
Навчання здійснювалося за програмою французького університету в межах співпраці з українськими закладами.
Позивачка наполягала, що освітнім провайдером був саме французький університет, а український Міжнародний інститут глибинної психології лише забезпечував організаційні умови навчання.
МОН заперечувало проти позову. Серед аргументів міністерства було те, що український інститут брав участь в освітньому процесі, а отже, необхідно було перевірити його статус та дотримання відповідних вимог.
Суди першої та апеляційної інстанцій стали на бік позивачки й зобов’язали МОН визнати диплом.
Однак Верховний Суд із таким підходом не погодився.
Що саме важливого сказав Верховний Суд?
1. Самого факту видачі диплома іноземним університетом недостатньо.
Те, що документ виданий офіційно визнаним іноземним закладом, а навчання відбувалося за його програмою, не виключає участі інших партнерів в освітньому процесі.
Тому суд має з’ясувати, хто саме забезпечував навчання та яку роль відігравав кожен із партнерів.
2. Необхідно перевірити статус освітнього провайдера.
Відповідно до Порядку визнання здобутих в іноземних закладах вищої освіти ступенів вищої освіти, затвердженого наказом МОН від 05.05.2015 №504, перевірка статусу освітньої установи, освітнього провайдера та/або освітньої програми є складовою процедури визнання документа.
Якщо в освітньому процесі брав участь інший заклад, його роль та офіційний статус не можна залишати поза увагою.
3. Суд не може ігнорувати докази, які можуть змінити результат справи.
Верховний Суд звернув увагу, що попередні суди не надали належної оцінки доводам МОН щодо участі українського інституту в навчанні, не з’ясували його офіційного статусу та не дослідили відповідні докази.
Це суперечить вимогам ст. 242 КАСУ щодо законності й обґрунтованості судового рішення.
Суд повинен не просто навести аргументи однієї зі сторін, а дослідити істотні обставини та докази в їх сукупності.
4. Суд не повинен підміняти компетентний орган.
Верховний Суд окремо наголосив: зобов’язати МОН визнати диплом можна лише тоді, коли встановлено відсутність інших передбачених Порядком №504 підстав для відмови.
У цій справі таких обставин належним чином не встановили.
Тому суд не мав достатніх підстав безпосередньо зобов’язувати міністерство визнати диплом.
Чим закінчилася справа?
Постановою від 12.10.2026 року у справі №620/4360/25 Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги МОН, скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Це означає, що питання про визнання диплома по суті остаточно не вирішено.
Практичний висновок
Для особи, яка планує визнавати іноземний диплом в Україні, важливо мати докази не лише того, ким видано документ, а й того, де та ким фактично здійснювалося навчання, хто брав участь в освітньому процесі та який правовий статус мали відповідні суб’єкти.
Для органу влади цей кейс – нагадування: рішення про відмову має спиратися на належно встановлені обставини та докази.
Для суду – вимога дослідити всі істотні доводи сторін, перш ніж ухвалювати рішення, яке зобов’язує орган влади вчинити конкретні дії.
