Розгляньмо ситуацію: Між ТОВ і ПрАТ у грудні 2004 року укладено договір поставки. У тексті договору сторони визначили, що покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар, а продавець поставляє його на адресу покупця в строк до 01.05.2005 року. Умови поставки, прописані в договорі передбачають, що доставка товару здійснюється постачальником на адресу покупця в строк 7 календарних днів з дати отримання письмової вимоги про поставку товару.
Крім того, договором установлено, що він діє до 31.12. 2005 року.
Далі, до договору двічі вносилися зміни: строк його дії продовжувався спочатку до 31.12.2010 р., пізніше — до 31.12.2012 р.
ДПІ в акті перевірки зазначає: оскільки перераховані кошти не повернуто, а товар не отримано, слід скоригувати витрати на суму безнадійної дебіторської заборгованості на дату її списання.
Судді Житомирського апеляційного адміністративного суду стали на бік платника податків. А саме, враховуючи норми статей 253 — 257, 260 ЦК України та зважаючи на умови договору поставки суд зазначив, що строк позовної давності за зазначеним договором почне свій перебіг лише з моменту отримання ТОВ відповідної письмової вимоги ПрАТ про поставку товару та триватиме 3 роки з цієї дати. На момент перевірки строк позовної давності в частині зобов'язання ТОВ поставити товар або повернути отриману попередню оплату взагалі не почав свого перебігу.
Увага! У подібних ситуаціях податкові органи оперують також ще одним аргументом щодо необхідності коригування витрат на суму дебіторської заборгованості — така операція не є господарською. Адже товар так і не був поставлений. Водночас приписи ЦКУ не звільняють від виконання обов’язку за договором й після спливу строку його дії, навіть якщо цей строк більше 1095 днів. Тож у цьому випадку справді зарано говорити про безнадійну дебіторську заборгованість за сплаченим авансом, якщо договір на період перевірки ще є чинним.