Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Фабула судового акту: Бувають випадки, коли працівник бажає звільнитись з займаної ним посади, але керівник чи уповноважений орган не приймає заяву про звільнення за власним бажанням, не видає наказ про звільнення, затягує такий процес, або ніяк не реагує. В такому випадку працівнику потрібно направити заяву про звільнення поштою на юридичну адресу підприємства, де він працює. День отримання підприємством такого листа/заяви буде вважатись днем подання працівником заяви про звільнення.
За ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Але є випадки, коли працівник може звільнитись не чекаючи двох тижневого терміну, коли таке звільнення з роботи зумовлено неможливістю продовжувати роботу, наприклад:
- переїзд на нове місце проживання;
- переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
- вступ до навчального закладу;
- неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
- вагітність;
- догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом;
- догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи;
- вихід на пенсію;
- прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин.
За таких обставин роботодавець повинен звільнити працівника у термін вказаний в заяві останнього.
Адвокат Ярослав Новіков прийняв участь у справі №753/7773/16-ц, де юридична особа, в особі її власників, не вчиняла жодних дій щодо звільнення керівника після подання ним заяви про звільнення.
Керівник звернувся до загальних зборів учасників юридичної особи з заявою про звільнення його з посади директора, однак загальні збори учасники товариства не провели, питання про звільнення позивача з посади директора не вирішили. Керівник підприємства змушений був звернутись до суду з приводу його звільнення та відновлення його прав, як працівника.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП підставами припинення трудового договору також є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
В даній справі суд розцінив бездіяльність відповідачів щодо припинення трудових відносин з директором, як протиправну, що порушує трудові права позивача, як працівника.
Крім того, вказав, що за нормами чч. 3, 6 ст. 13 ЦКУ не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. У даному випадку бездіяльністю відповідача порушуються права позивача щодо вільного вибору праці.
На підставі такого, судом задоволені вимоги позивача, - розірвано трудовий договір між керівником та підприємством, визнано повноваження директора припиненими, та зобов'язано відповідача внести до трудової книжки директора записи про звільнення з посади директора.
Адвокат АО BSB Partners Ярослав Новіков
