Постанова ВСУ від 07.02.2018 р. №К/9901/8524/18, справа №808/9458/14
Фабула судового акта: Задовольняючи адміністративний позов ТОВ до ДПІ про скасування податкової вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що платіжні доручення зі сплати зобов'язання з єдиного податку своєчасно були подані позивачем для перерахування коштів до бюджету, але з вини банку виконані не були, а тому податкова заборгованість у Товариства відсутня.
Постановою апеляційного адміністративного суду зазначене судове рішення скасоване, оскільки за висновком суду невиконання банком платіжних доручень Товариства на перерахування коштів у розмірі 25 155,80 грн було зумовлено їх відсутністю на рахунку останнього, а тому невнесення податку до бюджету відбулося з вини позивача, у зв'язку з чим Інспекцією правомірно винесено оскаржувану вимогу на вказану суму узгоджених податкових зобов'язань, несплачених у встановлений строк.
З цим рішенням погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зазначивши наступні підстави для відмови у задоволенні касаційної скарги позивача.
Виконанням податкового обов'язку, як передбачено п. 38.1 ПКУ, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Відповідно до п. 1.24 ст. 1 Закону №2346-III переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатором переказу у розумінні п. 1.15 цієї ж статті Закону вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.
За правилами п. 27.2 цього ж Закону банки здійснюють переказ з кореспондентських рахунків інших банків - своїх клієнтів у межах залишку коштів на цих рахунках, крім випадків надання обслуговуючим банком кредиту банку-клієнту. У разі недостатності на рахунку клієнта коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку клієнта, на рахунок отримувача.
Пунктом 22.10 Закону встановлено, що незалежно від особи ініціатора, банки України не ведуть облік розрахункових документів ініціаторів у разі відсутності (недостатності) коштів на рахунках платників, якщо інше не передбачено договором між банком та його клієнтом.
Отже, відсутність на рахунку клієнта коштів, достатніх для виконання платіжного доручення, є підставою для його невиконання банком. Відповідно, у такому випадку неперерахування податку не є наслідком винних дій банку.
Отже, відповідальність за своєчасність та повноту його сплати покладається на платника податків, який ініціював відповідний грошовий переказ.
Визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення чи невнесення податку до бюджету.
Дослідження вини в таких випадках є важливим фактором, оскільки на практиці часто трапляються ситуації схожі з тією, що стала предметом розгляду ВАСУ справи №К/800/11588/16 (ухвала від 03.11.2016 р.) В цій справі касаційний суд зазначав, що «виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань та прийняття такого банком на виконання, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів».
Олександр Боков
