Велика Палата Верховного Суду розглянула справу №759/19440/15-ц (№14-105цс18) про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі за позовом жінки, яка завагітніла під час роботи за строковим трудовим контрактом - повідомляє ЮРЛІГА.
У рішенні підтверджені правові позиції, викладені в постанові ВСУ у справі 6-127цс12 від 23 січня 2013 року, і в постанові Касаційного цивільного суду ВС у справі №175/167/16-ц від 16 січня 2018 року.
Так, згідно з частиною третьою статті 21 КЗпП контракт є особливою формою трудового договору, в якому термін його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Звільнення вагітних жінок в зв'язку із закінченням строку трудового договору можливе на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП з обов'язковим працевлаштуванням. Тобто власник або уповноважений ним орган зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її професією. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається.
Згідно зі статтею 235 КЗпП підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому відновити на роботі можна тільки працівника, який звільнений незаконно, з порушенням процедури звільнення або за межами підстав, передбачених законом або договором, або за відсутності підстав для звільнення.
Якщо працівник звільнений обґрунтовано, з дотриманням процедури звільнення, немає підстав для відновлення його на роботі.
Невиконання підприємством, яке звільнило вагітну жінку, обов'язку з працевлаштування є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, виплати їй середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, а не відновити на колишній роботі. За заявою цієї особи може вирішуватися спір не про відновлення на роботі, а про виконання підприємством (установою, організацією) зобов'язання з працевлаштування.
Суд підтвердив, що позивачка була звільнена відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП, що не суперечить вимогам частини третьої статті 184 КЗпП, яка допускає звільнення вагітних жінок після закінчення строкового трудового договору, при цьому головною умовою можливості такого звільнення є імперативна вимога щодо обов'язкового працевлаштування зі збереженням середньої зарплати протягом трьох місяців з дня закінчення контракту.