Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
«Вісник. Офіційно про податки»
Верховний Суд, у постанові від 03.12.2019 р. у справі №1440/1965/18, розглядає акт документальної перевірки як службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Він складається у двох примірниках та підписується посадовими особами контролюючого органу, який проводив перевірку, а також посадовими особами платника податків.
При цьому Суд виходить з того, що документи, які складаються в організації, повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва організації, назва виду документа, дата, реєстраційний індекс документа, заголовок до тексту документа, текст документа, підпис.
Безпосередньо підпис службового документа є реквізитом службового документа, який свідчить про відповідальність особи за його зміст та є єдиним чи одним із реквізитів, що надають документові юридичної сили.
Тому Верховний Суд дійшов висновку, що підписання акта перевірки посадовими особами контролюючого органу є основною умовою дійсності такого акта. Натомість судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті, складеному за наслідками перевірки, відсутній підпис посадової особи, яка була зазначена у вступній частині акта та проводила перевірку (наявна відмітка про перебування її у відпустці на час складення даного акта).
Отже, за таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що акт перевірки, на підставі якого були прийняті оскаржувані ППР, у даному випадку є недопустимим доказом. Відсутність підпису посадової особи контролюючого органу в Акті перевірки, яка її проводила, робить такий акт нечинним, тому останній не може слугувати підставою для прийняття ППР щодо нарахування платнику податків податкових зобов’язань, а отже, позовні вимоги щодо скасування оскаржуваних ППР є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вікторія АЛЕКСЄЄВА,
консультант з питань оподаткування