Розміри штрафів залежать винятково від терміну прострочення: позиція ВС

«Вісник. Офіційно про податки»

Верховний Суд, у постанові від 10.12.2019 р. у справі №821/865/16, нагадав, що передумовою нарахування штрафних санкцій з підстав, визначених п. 126.1 ПКУ, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов’язання у встановлені законом строки. Ця норма поширюється, зокрема, на випадки, коли погашення податкового боргу відбувається в примусовому порядку на підставі рішення суду.

Зазначене пояснюється тим, що передбачена п. 126.1 ПКУ відповідальність у вигляді штрафу застосовується через сам факт несплати податкового боргу у визначені строки, і розмір такої відповідальності залежить винятково від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, повною сумою або частинами).

Ураховуючи наведене, розстрочення виконання судового рішення, застосоване адміністративним судом, не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої п. 126.1 ПКУ. Судове рішення не може встановити інших строків сплати узгодженого податкового зобов’язання порівняно з тими, що визначені Кодексом. Судове рішення про розстрочення присудженої судом суми податкового боргу не змінює обсягу податкового обов’язку платника податків боржника (у тому числі суми податкового боргу, а також розміру штрафу за несвоєчасну сплату грошового зобов’язання), оскільки суд не наділений відповідними повноваженнями. Обсяг податкового обов’язку, а також відповідальність за його невиконання визначається винятково нормами податкового законодавства. Факт дотримання при цьому строків сплати, встановлених у судовому рішенні, не впливає на порушення строків сплати узгоджених грошових зобов’язань, визначених ПКУ, і не може нівелювати правове значення останніх.

До того ж податковий борг за рішенням суду стягується до повного його погашення без застосування строків давності, визначених ст. 102 ПКУ.

Висновок судів, що законодавцем не визначено повноваження податкового органу щодо перерозподілу платежів в умовах сплати платежів платником податків за рішенням суду про розстрочення чи відстрочення його виконання, внаслідок чого податковий орган неправомірно здійснив перерозподіл платежів, які сплачуються платником податків за поточним зобов’язанням, у рахунок погашення сум, розстрочених за рішенням суду, є помилковим. Положення п. 87.9 ПКУ є імперативними і зобов’я­зують контролюючий орган у разі наявності у платника податків податкового боргу зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, і будь-яких винятків, зокрема і наявності судового рішення про розстрочення виконання судового рішення. Інших правил зарахування коштів у рахунок погашення податкового боргу норми ПКУ не містять.

До того ж рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу. Постановлення такого рішення не змінює статус такої заборгованості: податковий борг – несплачена сума узгодженого грошового зобов’я­зання, з наявністю якого норми ПКУ зобов’я­зують контролюючий орган зарахувати кошти, що сплачує платник податків, саме в рахунок погашення такого податкового боргу.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що платником податків допущено несвоєчасну сплату грошового зобов’язання, колегія суддів дійшла висновку, що за обставин, які склались у цій справі, контролюючий орган правомірно застосував штраф до платника податків.

Маріна ШЕМЯТКІНА, адвокат