ВС/КАС: Оскільки укладені з фізичними особами договори про надання послуг мають ознаки трудових, накладення органом Держпраці штрафу на підприємство ґрунтується на законі (ВС/КАС, №0840/3690/18 від 06.02.2020 р.).
Фабула судового акта: Як було встановлено судами попередніх інстанцій, в липні 2018 року інспектором обласного управління Держпраці (відповідач) проводилось невиїзне інспектування юридичної особи (ТОВ, позивач), яка використовує найману працю. За його результатами складений акт, яким встановлено порушення позивачем ч. 3 ст. 24 КЗпП. Зокрема, встановлено, що п’ять осіб були допущені до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом директора ТОВ, та відповідного повідомлення про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В той же час, керівник юридичної особи надав для ознайомлення договори про надання послуг, які укладені між вказаними особами як виконавцями та ТОВ в особі директора, як замовником.
Документальною перевіркою наданих документів (договорів про надання послуг, актів приймання-передачі виконаних робіт) було встановлено, що цими договорами оплачується процес праці, сума оплати не залежить від обсягу робіт, разом із цим, проводиться оплата, яка здійснюється щомісячно та з чіткою періодичністю, сума оплати здійснюється у фіксованому розмірі, що зазвичай характерно для трудових договорів. Крім того, у договорах зазначалось, що оплата послуг виконавця здійснюється щомісячно, не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним, тобто в строки, передбачені ч. 1 ст. 115 КЗпП, який відповідно до ст. 3 КЗпП регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. У вищенаведених договорах відсутні обсяги робіт та фактичний перелік складу конкретних робіт, договір має постійний характер праці.
З огляду на наведене відповідач вважав, що відносини, які складаються між виконавцем та замовником, передбачають виконання роботи на постійній основі у певний проміжок часу та мають на меті саме процес праці, а тому у вказаних договорах про надання послуг вбачаються ознаки трудових договорів. Саме тому відповідачем було прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу, а за результатами розгляду справи прийнято постанову про накладення штрафу, якою за порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП до позивача відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП накладено штраф у розмірі 558 450, 00 грн.
Рішенням окружного адміністративного суду позов був задоволений, але апеляційним адміністративним судом скаргу відповідача вирішено на його користь, - рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволені позову відмовлено повністю.
З таким висновком погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, який, зокрема, надав оцінку наступним аргументам позивача: наявність актів виконаних робіт, оформлених відповідно до вимог законодавства; відсутність виконавців робіт в штаті підприємства; виконання ними обумовлених в договорах послуг на власний ризик; відсутність в табелях обліку робочого часу на підприємстві відповідних записів щодо виконавців; той факт, що вказані договори не визнані в установленому порядку недійсними; виконавці за договорами укладали їх свідомо, за своєю волею, і не вважають, що їхні права на працю порушені, а також не звертались до органів Держпраці за захистом порушених прав.
ВС/КАС погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у договорах передбачено оплату саме процесу праці, оскільки: сума оплати не залежить від обсягу робіт; оплата здійснюється щомісячно та з чіткою періодичністю; сума оплати здійснюється у фіксованому розмірі, що зазвичай характерно для трудових відносин; у договорах відсутні обсяги робіт та фактичний перелік складу конкретних робіт, договір регулює постійний характер праці; вказані договори не містять умов, які б свідчили про те, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а самостійно регулює процес організації трудової діяльності (надання послуг).
Отже, предметом укладених договорів позивача з зазначеними фізичними особами фактично є процес їх праці, а не її кінцевий результат, а тому умови вказаних вище договорів мають ознаки трудового характеру.
Сам факт не визнання цих договорів в установленому порядку недійсними та не заборона їх укладання законодавством України, не свідчить про те, що правовідносини які виникли між зазначеними в акті особами є саме цивільно-правовими, а не трудовими.
ВС/КАС згадав, що Верховний Суд вже розглядав справи з подібними правовідносинами та у постанові від 04.07.2018 р. (справа №820/1432/17) дійшов саме таких висновків щодо критеріїв розмежування трудових і цивільно-правових відносин.