Фабула судового акту: Незважаючи на те, що Законом України «Про доступ до публічної інформації» чітко визначено види інформації, яка не можу бути віднесена до публічної, а також випадки у яких суб’єкт владних повноважень може відмовити у її наданні органи влади як порушували так і продовжують порушувати норми згаданого Закону.
Чесно кажучи не можу збагнути – навіщо податківцям у такій дрібній справі доходити аж до касаційної інстанції, витрачати держані кошти на сплату судового збору…
Але ж «маємо те, що маємо».
У цій справі адвокат особи, у якої органом податкової служби проводилась перевірка, звернувся до вказаного органу із запитом у якому просив надати інформацію щодо проведення вищевказаної перевірки, у випадку наявності скарги – надіслати останню, а також надіслати копію наказу в на проведення перевірки та копії направлень на проведення вказаної перевірки.
Проте, податківці у наданні такої інформації та копій документів, що запитувались, відмовили посилаючись на те, що вказана інформація відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є інформацією з обмеженим доступом. Водночас проводячи вищевказану перевірку працівниками контролюючого органу наказ, направлення на перевірку, а також службові посвідчення осіб, які її здійснювали були пред’явлені особі, яка фактично проводила розрахункові операції на об`єкті, що перевірявся, про що свідчить підпис такої особи.
Така відповідь і стала підставою для подання позовної заяви.
Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили мотивуючи свої рішення тим, що листі ГУ ДФС про відмову у наданні відповіді на запит не наведено жодних підстав віднесення запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом, а також не вказано чому надання такої інформації може зашкодити інтересу, зазначеному у п. 1-3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Касаційний адміністративний суд із висновками судів попередніх інстанцій погодився і у своїй постанові вказав, що виключний перелік випадків за яких можлива відмова у наданні публічної інформації визначений у ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Водночас відповідно до положень пп. 17.1.9 ПКУ платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов`язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація – інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в ч. 1 і 2 ст. 13 цього Закону.
При цьому положення ч. 1 ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не передбачають можливості для суб’єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб’єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.
Окрім того, з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:
1) якому з перелічених у п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);
2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»);
3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Натомість у листі відповідача про надання відповіді на запит не наведено жодних підстав віднесення запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також не вказано чому надання такої інформації може зашкодити інтересу, зазначеному у п. 1-3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Отже інформація, щодо зазначення підстав проведення фактичної перевірки, чи інформація яка міститься у наказі та направленнях на перевірку, з урахуванням вищенаведених законодавчих положень не відноситься до інформації з обмеженим доступом та стосується безпосередньо позивача, тому законних підстав для обмеження у її доступі та наданні немає.