Коментар до Постанови ВС від 16.04.2020 р., справа №914/479/19
Нагадаємо, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦКУ).
Як бачимо, норма ЦКУ не передбачає можливості скасувати сплату таких процентів умовами договору. Платити все одно доведеться. Змінити можна лише розмір таких процентів. Про це і йдеться в коментованому рішенні ВС. Розглянемо докладніше.
У справі №910/4926/19 ВС розтлумачив, що за змістом ст. 625 ЦКУ сторони можуть на власний розсуд визначити інший розмір процентів річних. Займенник «інший» в українській мові має значення означального, тобто вказує на ознаку, але не називає її і розуміється як такий, який відрізняється від названого, даного, встановленого та таке інше. У цьому випадку проценти, визначені у договорі, є відмінними від встановлених у статті 3%. Тобто 3% – розмір, який застосовується у випадку, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру. Водночас сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі.
Ключовим є сам факт застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦКУ та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить 0.
Чи можна «інший розмір процентів» тлумачити як право взагалі відмовитись від застосування ст. 625 ЦКУ у разі порушення стороною грошових зобов’язань та прописати це у тексті договору? На жаль, ні.
Тобто 0% прописати в договорі можна. Прописати, що сторони взагалі відмовляються від сплати таких відсотків – не можна. Ось такий нюанс.
У коментованій нами справі госпсуб’єкти прописали такі умови у тексті договору на виконання робіт:
- остаточний розрахунок за Договором проводиться замовником після повного завершення виконання робіт, визначених пунктом 1.1 цього Договору, включаючи усунення виявлених під час приймання недоліків, тобто після підписання сторонами останнього акта передавання-приймання виконаних робіт (типової форми КБ-3, КБ-2в);
- у пунктах 6.8, 6.10 Договору сторони дійшли згоди не застосовувати санкції, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦКУ, у частині річних у випадках порушення замовником строків розрахунків;
- відповідно до пункту 6.9 Договору у замовника є право відстрочити виконання своїх зобов`язань з оплати виконаних робіт за цим Договором у разі наявності простроченого виконання зобов`язань підрядника за іншими чинними договорами – до моменту належного виконання підрядником таких зобов`язань.
Втім, незважаючи на це, не отримавши вчасно належну за договором суму, Виконавець звернувся до суду за її стягненням, обрахувавши також 3% річних та суму інфляційних втрат.
У коментованій справі, на нашу думку, суд доволі жорстко підійшов до тлумачення таких умов договору. Так, на думку ВС, вимоги ч. 2 ст. 625 ЦКУ мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦКУ, вказаною правовою нормою не передбачено.
Таким чином, ВС вирішив, що при укладенні договору сторони:
- мають право змінити розмір процентів (встановити більший чи менший розмір від 3%, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦКУ),
- не мають права відмовитись взагалі від їх стягнення у разі порушення строків сплати грошового зобов’язання. Такі умови договору є нікчемними (недійсними в силу закону).