Постанова ВС від 25.03.2021 р. справа №360/5480/19
Питання сплати ЄСВ «за іншого хлопця» не нове і час від часу стає предметом судових спорів.
Наприклад, у постанові від 21.12.2018 р. справа №805/1429/17-а ВС визнав наявність прогалини у чинному законодавстві для ситуації, коли підприємство через арешт коштів чи з інших обставин не може сплатити з власного рахунку суму ЄСВ по заробітній платі працівників. Тоді суд визнав цілком прийнятним укладення договору доручення, за яким третя сторона (повірений) сплачує вказану довірителем суму ЄСВ. Аналогічну позицію зайняв ВС й у постанові від 06.02.2020 по справі №812/1281/17.
Тобто, рішення на користь платників є. Але в Законі про ЄСВ й досі ця ситуація не врегульована. Тому податківці і далі намагаються притягти платників ЄСВ до відповідальності за несплату у встановлені законом строки. А кошти, які за них сплатила інша особа, вважають надмірно або помилково перерахованими.
Втім, ВС точку зору не змінив.
Зміст справи
Платник, який уклав договір доручення, за яким повірений сплатив належну суму ЄСВ, отримав вимогу про сплату ЄСВ у розмірі вже сплаченої суми.
Свої дії по виставленню вимоги податкові органи обґрунтовують тим, що передача платниками єдиного внеску своїх обов'язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством.
Такі виключні, на думку податківців, випадки зазначені у ч. 8 ст. 25 Закону про ЄСВ. Зокрема, у разі недостатності у платника єдиного внеску коштів та іншого майна для сплати недоїмки відповідальними за її сплату є:
- засновники або учасники юридичної особи - платника єдиного внеску, що ліквідується, якщо згідно із законом вони несуть повну чи додаткову відповідальність за її зобов'язаннями;
- юридична особа - щодо утворених нею філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу - платника єдиного внеску, що ліквідується;
- правонаступники юридичної особи - платника єдиного внеску, що ліквідується.
Але ситуація, щодо якої виникла вимога, не така. Кошти у платника були, хоча і потрапили під арешт на рахунку. Саме тому йому довелося, щоб погасити борг, звернутися до повіреного.
А податківці вирішили, що самовільна, без причини, яку закон вважає поважною, передача своїх обов`язків щодо сплати ЄСВ за договором доручення, або навіть філіями за головне підприємство відповідно Статуту підприємства, не передбачені ст. 25 Закону про ЄСВ. І застосування положень ЦКУ про договір доручення у цій справі є протиправним, оскільки спеціальним законом таке не передбачено.
Таким чином, платника, згідно з вимогами чинного законодавства, не звільнено від обов`язку щодо сплати ЄСВ, а отже і від відповідальності за його несвоєчасне внесення до бюджету.
Але вкотре ВС підтримав платників ЄСВ!
ВС вважає, що системний аналіз приписів п. 2 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 6 та ч. 4 ст. 25 Закону про ЄСВ, покладає на платника ЄСВ безумовний, пріоритетний (ч. 12 ст. 9) обов`язок зі сплати єдиного внеску шляхом внесення відповідних сум на рахунки органів доходів і зборів (ч. 5 ст. 9) з його банківського рахунку (ч. 7 ст. 9).
Але якщо у платника виникли обставини, які унеможливлюють виконання ним зазначеного обов`язку (арешт коштів) у спосіб, визначений Законом №2464, тобто шляхом перерахування відповідних коштів з рахунку платника на рахунок органу ДПС, то він в праві обирати інший шлях погашення боргу з ЄСВ.
Увага! Ми неодноразово писали про те, що платник податків у разі арешту рахунку може звернутись до державного виконавця з проханням розблокувати рахунок на суму податків та зборів, обов’язкових платежів для своєчасного розрахунку з бюджетом. Але це питання ще не врегульовано Законом №1404 (є лише висновки ВС), і невідомо, скільки часу це може зайняти. Натомість домовитися про сплату ЄСВ із повіреним за договором доручення швидше і простіше.
На жаль, коментована справа свідчить про те, що у спеціальному Законі досі є прогалина щодо порядку виконання обов`язку платника ЄСВ щодо його сплати в умовах арешту рахунку. Відповідно, ця прогалина не дає можливості виконати у повному обсязі вимоги закону про належну та своєчасну сплату ЄСВ. Тож, як і раніше, платник залишається сам на сам з проблемою, яка створена не залежно від його дій та наслідків.
Тож, добре, що ВС уважає цілком правильними підписання договору доручення по сплаті, зокрема, ЄСВ у разі арешту коштів на рахунку.
Чому саме договір доручення? Чи можливі інші варіанти?
ВС наголошує, що за ЦКУ, в результаті реалізації між платником та його повіреним їхніх взаємовідносин, не відбулося передачі третім особам обов`язку платника зі сплати єдиного внеску, що заборонено ч. 9 ст. 25 Закону про ЄСВ. Адже повірений сплачуватиме ЄСВ від імені платника (що зазначатиме у призначенні платежу)!
При цьому, сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), а з рахунку повіреного, не свідчить про порушення платником заборони сплати внеску третьою особою.
Увага! Колегія суддів ВС також підтримує висновки судів попередніх інстанцій про те, що у випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті (Законі про ЄСВ) щодо порядку (способу) виконання обов`язку платника зі сплати єдиного внеску, за умов об`єктивної неможливості скористатися передбаченим Законом про ЄСВ способом виконання такого обов`язку, правомірними є дії платника єдиного внеску, спрямовані на забезпечення виконання цього обов`язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству.
Тобто, в зазначеному випадку йдеться не лише про договори доручення, а будь-які інші договори чи способи, які не передбачають передачу обов’язку зі сплати ЄСВ третій особі. На нашу думку, це по суті може будь-який договір, який містить умови лише сплату дорученої суми на рахунок казначейства на умовах повернення цих коштів чи зарахування зустрічних однорідних вимог.
Відтак, у цій справі суди не лише не переглянули попередні позиції ВС, а дозволили будь-які способи виконання обов’язку по сплаті ЄСВ та будь-які договірні конструкції, які не порушують заборону за ч. 9 ст. 25 Закону про ЄСВ.