ДПС в Одеській області повідомляє, що постановою Верховного Суду від 19.12.2023 у справі №540/4247/21 підтверджено правомірність висновків контролюючого органу про заниження підприємством податку на прибуток та податку на додану вартість на загальну суму 2,6 млн грн у зв’язку з відсутністю у контрагентів матеріальних, трудових ресурсів, транспортних засобів та виробничих потужностей для ведення діяльності з реалізації нафтопродуктів, також перевіряльниками було наголошено на недоліках товарно-транспортних накладних, з огляду на специфічність перевезеного товару (бітум).
Підприємство (далі також – платник, позивач, ПП) звернулося до суду із позовною заявою, у якій просило скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі також – ГУ ДПС, контролюючий орган) від 02.07.2021, прийняті на підставі акта планової перевірки від 16.03.2021.
Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено, постановою другої інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.
Переглядаючи оскаржене судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції від 27.01.2022 підлягає скасуванню та залишив у силі рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09.11.2019 про відмову у задоволенні позову.
Судом зазначено, що у разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суму прибутку чи податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 КАСУ, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими та які в сукупності зі встановленими обставинами справи мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Як з’ясовано судами, ПП було придбано у контрагентів-постачальників ТОВ1, ТОВ2, ТОВ3 товар – бітум дорожній. На підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій із вказаними контрагентами позивачем було надано копії первинних документів, зокрема договори постачання товару; видаткові накладні, товарно-транспортні накладні; рахунки-фактури; сертифікат відповідності товару та паспорти якості бітуму нафтового дорожнього в’язкого БНД 60/90; платіжні доручення.
Приймаючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що факт придбання та транспортування бітуму, придбаного у контрагентів, не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов'язковою умовою для визнання господарських операцій товарними.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що на підтвердження реальності проведення спірних господарських операцій в матеріалах справи зібрано первинні бухгалтерські документи, у яких відображено господарські операції підприємства з вищевказаними контрагентами, спірні господарські операції узгоджуються з господарською діяльністю позивача та мають ділову мету.
Однак, як встановлено в акті перевірки, ТОВ1, ТОВ2, ТОВ3 та їх контрагенти-постачальники за ланцюгом придбання не здійснювали придбання бітуму безпосередньо у виробника. Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному реєстрі податкових накладних, вказані контрагенти не документували операції зі сторонніми підприємствами з отримання послуг оренди складських приміщень для нафтопродуктів, транспортних послуг.
Суд погодився з доводами податкового органу про те, що для розвантаження, зберігання та відвантаження бітуму необхідно мати спеціальне обладнання (бітумосховище, бітумокотли, бітумно-плавильні агрегати, насоси, бітумопроводи) та кваліфікований персонал. Водночас перевіркою встановлено, що ТОВ1 не мало умов для надання таких послуг у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.
Згідно з даними сайту https://www.google.com.ua/maps за адресою АДРЕСА_1 розташований багатоповерховий житловий будинок, поряд розташовані багатоповерхові будинки, дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №248, супермаркет та автомобільна стоянка. Тобто згідно з наданими до перевірки товарно-транспортними накладними пункт навантаження бітуму дорожнього БНД 60/90 розташований у спальному районі м. Харкова.
Щодо відносин з ТОВ2 податковий орган виявив у наданих до перевірки ТТН неповноту їх заповнення, а також неможливість встановити пункт навантаження товару, оскільки за зазначеною АДРЕСА_2, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, розташовані: частина будівель підсобного господарства; свинарники, будівля теплиці, насосна, які належать ФОПу. Податковим органом ФОПу надіслано запит про надання інформації щодо наявності на території АДРЕСА_2 в період 2018 – 2020 рр. ємності для зберігання бітуму, надання її в оренду, та іншої інформації щодо здійснення зберігання та відвантаження нафтопродуктів. ФОП повідомив, що здійснює тільки забій та переробку м’яса птиці.
Щодо відносин з ТОВ3 суд погодився з висновками податкового органу, за якими, аналізуючи господарську операцію з ТОВ3 з придбання бітуму, повністю спростовано можливості здійснювати зберігання та відвантаження бітуму за АДРЕСА_3, адже для розвантаження зберігання та відвантаження бітуму необхідно мати спеціальне обладнання (бітумосховище, бітумокотли, бітумно-плавильні агрегати, насоси, бітумопроводи) та кваліфікований персонал, яке відсутнє за вказаною адресою та у постачальника.
З урахуванням зазначених доводів суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що факт придбання та транспортування бітуму, придбаного у ТОВ1, ТОВ2, ТОВ3 не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов'язковою умовою для визнання господарських операцій товарними.
При цьому правильно враховано, що самі недоліки у ТТН щодо їх оформлення не можуть бути достатніми для визнання відсутності поставки товару за умови її реального існування, тобто за умови придбання, постачання, оплати, використання в господарській діяльності, руху коштів, активів тощо. Але у цій справі податковий орган зазначає не тільки про недоліки документа у його оформленні, а вказує на те, що інформація про пункт навантаження, специфіку товару щодо його транспортування, зберігання дають підстави визнати неможливість поставки.
Спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496, затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі – Інструкція).
Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов’язковими для всіх підприємств, установ та органів незалежно від форм власності, які займаються хоча б одним із таких видів діяльності, як зберігання, транспортування та відпуск нафти і нафтопродуктів.
Дослідивши надані позивачем ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) (форма №1-ТТН (нафтопродукт), суд першої інстанції встановив, що ТТН не мають повної адреси пунктів навантаження та розвантаження продукції, що перевозилася.
Отже, заповнення ТТН щодо транспортування специфічного товару – нафтопродуктів без дотримання вимог, встановлених цими нормами, нівелюють значення ТТН як документа, що може бути доказом перевезення нафтопродуктів.
Згідно з п. 24 ст. 7 Закону України від 02.03.2015 №222-VІІІ «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до додатка 3 «Алфавітний перелік небезпечних вантажів» до «Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів», затверджених наказом МВС від 26.07.2004 №822, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.08.2004 за №1040/9639, до переліку небезпечних вантажів входять, серед іншого, гудрони рідкі, включаючи бітум дорожній.
Суд касаційної інстанції погодився з доводами позивача, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від виконання податкового обов'язку іншими платниками – постачальниками товарів (послуг). Однак у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов’язку, за встановлених обставин, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.