Як пише юридичний інтернет-ресурс «Протокол», минуло вже більше 4 років від початку воєнних дій на сході України та введення «особливого періоду», який і донині не припинився. Та чи знають хоробрі захисники та звичайні громадяни України про прихованні додаткові соціальні та матеріальні гарантії, які передбачені їм чинним законодавством України.
Згідно ч. 2 ст. 39 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч. 3 та 4 ст. 119 КЗпП.
Як ви зрозуміли мова піде про гарантії працівникам передбачені саме ст. 119 КЗпП. Дана стаття передбачає право працівника на збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, в яких вони працювали до моменту призову або вступу на військову службу під час особливого періоду.
Напевно всі військовослужбовці чули про введення в України «особливого періоду». Та чи всі військовослужбовці знають в деталях, що він означає? Думаю, що ні. А тому допоможу в цьому розібратись.
Ст. 1 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» містить в собі визначення «особливого періоду» та говорить, що це – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період ведений в дію з 17 березня 2014 року і до цього моменту не припинявся, такого висновку дійшов Верховний Суд (надалі – ВС) при вирішенні спорів між працівниками та роботодавцями щодо відмови останнього поновити їх на роботі та відшкодувати розмір заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме час перебування на військовій службі.
Такий висновок ВС є позитивним тому, що зробив можливим застосування ч. 3 та 4 ст. 119 КЗпП, згідно якої (в редакції чинній на сьогодні) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, в яких вони працювали на час призову.
Ч. 6 ст. 2 Закону «Про військовий обов'язокі військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч. 3 та 4 ст. 119 цього Кодексу.
Як визначено ВС у постанові від 25.04.2018 р. №205/1993/17-ц «особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав».
Згідно висновку ВС викладеного у постанові №727/2187/16-ц від 14.02.2018 року «за загальними вимогами вказаних вище норм матеріального права гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП та ч. 2 ст. 39 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), поширюються на громадян України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану».
А тепер саме цікаве, «загляньте» у Ваші трудові книжки та скажіть, яка підстава Вашого звільнення перед призовом або вступом на військову службу там зазначена?
Якщо там зазначається: «звільнено на підставі ч. 3 ст. 36 КЗпП» і при цьому Ви не отримували або не отримуєте від такого роботодавця жодних виплат за час перебування Вас на військовій службі, у Вас є всі підстави вимагати від нього ці виплати, адже таке звільнення вважається неправомірним.
Крім того, навіть якщо Ви самі просили роботодавця звільнити Вас у зв’язку із вступом на військову служу і написали йому відповідну заяву, це не матиме ніякого значення, оскільки у судах така заява не враховуватиметься. Для прикладу наводжу постанову ВС №211/1546/16-ц, «доводи заявника проте те, що позивачем особисто написано заяву про звільнення з посади у зв'язку із призовом до Збройних Сил України, не заслуговують на увагу, оскільки звільнення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП не можна розглядати як звільненням за ініціативою працівника. Трудовим законодавством таку підставу припинення трудових відносин віднесено до переліку окремих правових підстав припинення трудового договору, а отже наявність заяви працівника у такій ситуації не має правового значення, не свідчить про правомірність здійсненого звільнення».
В іншій постанові ВС №727/2187/16-ц зазначається, «заява позивача про звільнення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП не має правового значення, оскільки наведеними вище нормами матеріального права законодавцем встановлено обмеження щодо звільнення працівників, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Крім того, ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про звільнення не за власним бажанням, а саме у зв'язку з призовом на військову службу.»
ВС враховується і рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента від 02 березня 2014 року №189/2014 (надалі – Рішення РНБО про заходи національної безпеки), яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Відповідно примітці до ст. 4 Закону «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.
Висновок із усього вищевикладеного слідує наступний.
Громадяни України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці мають право на гарантії передбачені ч. 3 та 4 ст. 119 КЗпП.
Звільнення роботодавцем таких громадян на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП після введення в Україні особливого періоду та Рішення РНБО про заходи національної безпеки без збереження за ними місця роботи, посади і середнього заробітку є протиправним.
Дмитро Дем'янчук,
юрист Юридичної компанії "Бі ен Сі"
***
Читайте також:
