З одного боку, під час дорожньо-транспортної пригоди працівник керував службовим автомобілем у вихідний день, використовуючи його в особистих цілях.
З іншого — йдеться про визначення особи, відповідальної за завдання моральної шкоди водієві та пасажиру одного транспортного засобу внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки з вини іншого водія, який керував автомобілем, що належить на праві власності юрособі.
Суди, вирішуючи такі спори, покладали обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілим унаслідок ДТП, як на власників джерела підвищеної небезпеки (юросіб-роботодавців), так і безпосередньо на водіїв, з вини яких завдано шкоду.
Верховний суд, проаналізувавши норми статей 1167, 1172, 1187, 1188 ЦКУ, вважає, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Причому обов’язок із відшкодування збитків, завданих іншим особам (які не є власниками або володільцями транспортного засобу, наприклад, пасажир транспортного засобу), покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них (Постанова ВСУ від 06.11.2013 р. №6-108цс13).
