Останнім часом після виходу у світ кількох листів ВАСУ щодо обов’язку суду зясовувати реальність господарських операцій у разі оскарження податкових повідомлень-рішень ставлення суду до витребовування додаткових доказів дещо змінився – причому на користь податкової.
Так, у багатьох справах, які стосуються визнання нікчемними в актах перевірок договорів щодо надання послуг, виконання робіт, адміністративні суди витребовують декларації контрагентів – з ПДВ, податку на прибуток та 1-ДФ.
Причому, податкові органи подаючи, скажімо, 1-ДФ з нульовими чи мінімальними показниками (кількість працюючих за трудовими договорами становить 2-3 людини), вважають, що це підтверджує висновки в акті перевірки щодо відсутності трудових ресурсів, а відтак й можливості виконати зобов’язання за оспорюваним (нікчемним) правочином.
Проте, суди по-різному оцінюють такі докази.
Наприклад, в одній зі справ, податковими органами під час перевірки встановлено відсутність необхідного обсягу виробничих активів та трудових ресурсів свідчить і про відсутність підстав для віднесення ТОВ «С» до ПК сум ПДВ та відповідних сум до валових витрат підприємства.
Цікавим є те, що окружним та апеляційним адміністративними судами відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Однак ВАСУ з таким висновком погодитись не може, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та досліджених судами первинних документів, угоди між позивачем та ТОВ "Т.А.В.-Інжиніринг" були реально виконані сторонами, що зокрема підтверджується договорами підряду, актами виконаних робіт, довідками вартості, платіжними дорученнями, банківськими виписками тощо.
За наведених обставин, заслуговують на увагу доводи позивача про те, що суди не правильно застосували пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ та не спростували його доводи про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Тож, слід цілком погодитись з такими висновками: платники податків не зобовязані збирати інформацію про своїх контрагентів та наявність у них матеріально-технічної та трудової бази не під час укладення договорів, ні під час виконання зобов’язань за ними.
