ВРУ ще 17.02.2022 р. проголосувала за Закон про адміністративну процедуру, але підписаний він був Президентом України лише 13.06.2022 р.
Заявлено, що загалом новий Закон №2073 покликаний:
- уніфікувати загальну процедуру захисту прав, свобод та обв’язків громадян, ФОПів та ЮО, у т.ч. й оскарження дій та рішень, у публічній сфері,
- встановити єдиний порядок дій для всіх — органів державної, виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб тощо, які взаємодіють з громадянами та бізнесом,
- встановити правила розгляду адміністративних справ з врахуванням наявної інформації у державних реєстрах, надати можливість направлення заяви будь-яким зручним способом — особисто, поштою, в електронній формі, у т.ч. через Єдиний державний портал електронних послуг,
- кардинально зменшити корупційні ризики та встановити не лише відповідальність у вигляді грошового стягнення з посадової особи за невиконання її обов’язків, а й фінансову відповідальність відповідного державного органу за завдану шкоду (збитки чи понесені витрати).
І наразі запланована величезна робота з приведення нормативних актів у відповідність до цього Закону — сам закон в цілому набирає чинності через 18 місяців з дати його опублікування. Чи достатньо буде півторарічного терміну для виправлення всіх законів, покаже час — адже насьогодні різні адміністративні процедури передабачені у понад 400 нормативних актах в Україні.
Та, не зважаючи на те, що цей закон вкрай позитивно оцінений як спеціалістами в Україні, так і в ЕС, він викликає багато запитань щодо його застосування.
Чи поширюється Закон №2073 на податкові відносини?
Так. Сам Закон №2073 чітко окреслює сферу, на яку він не поширює свою дію. Це чітко зазначено у ч. 2 ст. 1 Закону, і він не стосується:
- кримінального провадження, судового провадження, виконавчого провадження (крім виконання адміністративних актів),
- оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної діяльності, контррозвідувальної діяльності,
- вчинення нотаріальних дій,
- виконання покарань,
- застосування законодавства про національну безпеку і оборону,
- громадянство, надання притулку в Україні,
- захист економічної конкуренції (крім справ про надання дозволів та висновків на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання),
- оскарження процедур публічних закупівель.
Як бачимо, про податкові відносини тут ані слова. Отже, вони підпадають під дію цього закону.
Та й самі автори цього закону неодноразово заявляли, що він має поширюватись, зокрема, й на оформлення земельної ділянки, й на отримання дозволів та ліцензій (у т ч на будівництво), і на оформлення соціальнрої допомоги, пенсій (їх перерахунок), а також працювати в сфері державної реєстрації бізнесу, надання всіх видів послуг адмнінпослуг через ЦНАПи тощо. Тобто, коло питань, яких стосується цей закон, дуже широке. А виключення для себе він чітко оговорив.
Отже, скажімо, в ситуації, коли ФОП подав до ДПС документи на отримання ліцензії на торгівлю алкоголем, то порушення строків видачі, що привело до торгівлі алкоголем кілька днів фактично без ліцензії, цілком підпадає під дію цього Закону. Як і процедура видачу інших дозволів або ліцензій органами ДПС.
А як бути з результатами податкових перевірок — чи можна оскаржувати дії та рішення, накази на перевірку тощо за цим Законом?
З огляду на зміст Закону №2073, за винятком ч. 2 ст. 1 Закону, під дію цього Закону підпадає все, у т.ч. й відносини податкової з фізособами та бізнесом за ПКУ.
Втім, це доволі складно собі уявити, скажімо, в ситуації блокування податкових накладних та застосування процедури за п. 56.23 ПКУ щодо оскарження зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН.
Ми звикли застосовувати у відносинах із податківцями норми ПКУ. Тому як на практиці ці норми тепер будуть співпрацювати із Законом №2073 (який, повторюємо, поширюється і на відносини між податківцями та платниками податків) – побачимо вже з наступної судової практики.
Загалом, ми все ж такі схиляємось до думки, що цей Закон поширюється саме на процедурні відносини з фізособами та бізнесом, а не вирішення ситуації по суті. Тобто, Закон уніфікує порядок подання документів чи прийняття рішення, строк прийняття рішення, мінімізації переліку документів від фізосіб та бізнесу, необхідних для прийняття рішення, та, з рештою, прийняття самого рішення.
Фактично, йдеться про процедуру видачі ІПН, постановку на облік, видачу ліцензій, подання документів повернення податків, зборів тощо. На нашу думку, контрольно-перевірочних відносин цей закон стосується лише частково, зокрема, питань призначення та проведення перевірок, оформлення їх результатів з урахуванням нових процедурних вимог.
Те саме й з процедурою внесення до плану-графіку платників податків, внесення змін до них - це має не просто уніфікована процедура та підпорядковуватись цьому Закону №2073, а й мати, по суті, однакове для всіх платників обґрунтування та підстави, що має бути пояснено податковим органом у разі виникнення спору.
До речі і в самому Законі №2073 все ж є винятки: законом можуть бути встановлені особливості адміністративного провадження для окремих категорій адміністративних справ. Такі особливості повинні відповідати принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом (ч. 2 ст. 3 Закону).
Хто має право подати заяву про порушення за цим Законом?
Платники податків (та інші особи, права яких порушено) й надалі буть звертатись із заявами (не зі скаргами!) щодо “забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов’язку, у т ч щодо отримання адміністративної послуги”.
Втім, Закон №2073 надає можливість ініціативи на подання такої заяви й адміністративному органу, у т. ч. у порядку здійснення ним інспекційного (контрольного, наглядового) повноваження (ст. 36 Закону №2073).
І тут важливий момент — поряд з платниками податків звертатись в порядку нагляду з подібними заявами може й сам контролюючий орган.
Причому, якщо за ПКУ ми подаємо “скарги” до центрального органу, тобто до ДПСУ, який і є наглядовим органом за приписами п. 19-1.1.11 ПКУ. Але, тут варто врахувати, що функції контролюючих органів, що прописані у п. 19-1.1 ПКУ реалізуються як ДПСУ та і його територіальними органами — органами ДПС відповідної області (пп. 41.1.1 ПКУ).
Тому наразі існує питання: якщо ДПСУ в результаті нагляду/перевірки за пп. 78.1.12 ПКУ виявить необхідність звернутись до цього Закону №2073, то в якому порядку та до якого органу має бути подана відповідна заява? Чи буде це Мінфін чи інший орган, зараз, до приведення ПКУ у відповідність до нового закону, ми можемо лише гадати.
Але, результатом звернення має бути адміністративний акт, який буде застосовуватись всіма платниками податків. А якщо він вже існує – то він буде підставою відмови у розгляді заяви платника податків (ч. 2 ст. 65 Закону №2073)
Цікавою новинкою цього закону є право звернення до суду за визначенням відповідного адміноргану, який має розглядати заяву - якщо такий орган не прописаний в законодавстві (ч. 9 ст. 21 Закону№2073).
До речі, такі заяви можна буде подавати як усно, так й письмово (поштою чи в електронній формі). Ну тут платників податків не здивувати — скарги на ГЛ й сьогодні можна подати по телефону. Хоча заяви можуть й колективні (ч. 2 ст. 38 Закону №2973) і тут, як кажуть, інтрига!!!
Які наслідки невиконання адмінакту?
В основу самої адміністративної процедури покладений режим “без паперів” (paperless), з яким ми вже знайомі по Закону України “Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг” №1689-ІХ.
Йдеться про режим, який забороняє вимагати паперові документи, довідки та посвідчення, якщо ця інформація є в державних реєстрах чи інших офіційних джерелах.
Адміністративна процедура проводиться до винесення рішення судом у цій справі, адже наявність судового рішення, яке набрало законної сили з цього питання, є підставою для закриття адміністративного провадження.
Чи можливе існування одночасно двох процедур?
На нашу думку, ні. Втім, дочекаємось змін до інших законів.
Закон №2073 передбачає й процедуру оскарження прийнятого адмінакту через подання скарги до адміністративного органу вищого рівня. Ну а далі, зрозуміло — до суду.
Звісно, за результатами процедури розгляду заяви, прийнятий адміністративний акт може бути відкликаний. Але, тут цікаво, що при вирішенні питання про відкликання акту слід врахувати вимоги ч. 2 ст. 86 Закону №2073, зокрема, наслідки такого відкликання. Наприклад, на нашу думку, не може бути відкликаний акт, який встановив процедуру внесення змін до ліцензії, якщо в законі відповідні зміни відсутні та можуть істотно вплинути на період, у якому ліцензія не діяла через не внесені зміни. Або через порушення порядку видачі ІПН, за яким вже виплачені доходи на території України та подана звітність до органів ДПС.
А що із відповідальністю?
Як не дивно, але тут Закон №2073 доволі жорсткий.
Наприклад, майно та кошти, надані особі на підставі адміністративного акту, який відкликаний чи визнаний недійсним, мають бути повернені. А збитки відшкодовуються адміністративним органом у повному обсязі (ст. 91 Закону №2073).
Щодо виконання адміністративного акту органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування, то тут ще цікавіше. Особа чи посадова особа, яка не бажає його виконувати, може або оплатити його виконання третьою особою (ст. 93, 95 Закону №2073), або зазнати грошового стягнення (ст. 93, 96 Закону №2073).
Причому, у першому випадку, можна вимагати оплати всіх витрат у повному обсязі, а у другому — сплатити доволі значні суми коштів (вочевидь до бюджету) у розмірах від 1190 грн до 30 005 грн (з розрахунку н.м.д.н. 17 грн) та з новими строками виконання.
І останнє. Контролюючі органи доволі часто реорганізуються — і орган ДПС не став винятком за останні кілька років. Тож, у законі прямо передбачено, що усі рішення та дії адміноргану є обов’язковими для його правонаступника. У разі набуття компетенції відповідного адміноргану його правонаступник зобов’язаний виконати адмінакт (ст. 25 Закону №2073).
***