Пише "Дзеркало тижня"
Вражає, наскільки живучими можуть бути ідеї.
Найбезглуздіші, нелогічні й навіть відверто абсурдні, але складені у привабливу казку талановитим оратором, вони отримують самостійне життя, не просто не підкоряючись людям, а й безпосередньо впливаючи на процеси в суспільстві. Апелюючи до почуттів, а не до розуму, вони здатні залучити на свій бік сотні людей, що залюблені у форму ідеї, але не розуміють її змісту й навіть не усвідомлюють, чим реалізація ідеї загрожує суспільству, а то й їм самим.
У соціальній філософії є така категорія як "експресивні інтереси", тобто інтереси, якими керується виборець, що голосує за ту чи іншу програму всупереч своїм матеріальним інтересам або інтересам групи, до якої він належить. Керуючись експресивними інтересами, більшість виборців можуть підтримати ідею про зниження оподаткування для бізнесу, внаслідок чого податковий тягар буде розподілений на них же самих. Зомбовані добре поданою і обов'язково гарною ідеєю, цілком притомні у звичайному житті люди часом керуються нею на шкоду собі та своїй країні.
Руйнування, спричинені ідеями, можуть бути різними за своїм масштабом та наслідками. Одні можуть на 70 років відкинути на узбіччя історії цілу цивілізацію, інші — просто знищити податкову систему окремо взятої країни. До останніх належить, здавалося, благополучно почила в бозі, але знову реінкарнована з попелу стараннями деяких фанатичних прибічників ідея податку на виведений капітал (ПВК). Залишмо за дужками широко відомий негативний досвід впровадження аналогічного податку в кількох країнах, а до конкретних очевидних проблем оподаткування повернемося трохи пізніше. Зараз поставимо собі й авторам чудесної ідеї одне просте запитання — НАВІЩО?
Процес заради процесу
Навіщо реформувати те, що реформи не потребує? Навіщо повністю ламати податок, який уже досить непогано функціонує і з такими труднощами доопрацьовується впродовж 25 років,? Якщо ви хочете, як стверджуєте, звільнити від оподаткування податком на прибуток підприємства в частині доходів, які реінвестуються в підприємницьку діяльність або перебувають в обороті, — то чому не зробити це в рамках чинного податку на прибуток? Навіщо робити революцію, якщо тих самих результатів можна досягти в рамках діючої системи оподаткування прибутку?
Навіщо змінювати складну, структуровану систему оподаткування прибутку, яка відображає економічну суть господарської діяльності, а отже— більш справедлива; яка успішно функціонує в усьому світі, — на оподаткування результатів господарювання за зовнішніми, формальними ознаками, як гільдійський збір із купецьких капіталів початку ХІХ ст.? Навіщо ця спроба повернути назад загальносвітовий хід історії, звернувшись до джерел? Якщо це ностальгія, то, можливо, треба серйозно поговорити і про подушний податок?
Навіщо реформатори надають пільгове оподаткування підприємцям, котрі здійснюють діяльність через юросіб, на шкоду приватним підприємцям на загальній системі оподаткування? Як можна пільгувати одних підприємців на шкоду іншим? Дивно, невже вони справді не розуміють, що новий податок порушує відразу і принцип рівності, і принцип справедливості оподаткування?
І найголовніше — навіщо впроваджувати податок на виведений капітал для всього бізнесу? Невже фактичного звільнення від оподаткування прибутку потребують галузі економіки з убутною віддачею? Невже одна з найменших у Європі ставок податку на прибуток така згубна для галузей, які не потребують підтримки держави? Навіщо, скажімо, звільняти від оподаткування прибуток від лотерей та гральний бізнес, який успішно функціонує, всупереч нескінченній черзі спроб його заборонити й легалізувати? Навіщо звільняти прибуток фінансового сектора, який, у принципі, може його не розподіляти ніколи, використовуючи механізм кредитування? І чому не передбачити підтримку податковими пільгами тільки для окремих галузей, локомотивів усієї економіки в рамках чинного податку, як це робиться в нормальних розвинених країнах? Отже, НАВІЩО звільняти від оподаткування прибутку ВСІХ?
Ще один важливий момент. За рахунок чого чи кого ви компенсуєте витрати? Чесно зізнаймося співвітчизникам, що ні місцеві, ні державні бюджети не будуть скорочені пропорційно сумі, недоотриманій від податку на прибуток. Відповідно, скасований податок ляже на інших платників податків — простих громадян. Як? Підвищенням ставки ПДВ? Ренти? Запитаймо в міністра фінансів, скільки авантюра коштуватиме кожному з нас із вами! І знову-таки — навіщо?
Ми справді щиро й чесно намагалися знайти відповіді на всі запитання "навіщо?". Спроби безуспішні. Зате є багато свідчень, що річ не в методології пошуку, річ у тому, що відповідей на запитання "навіщо?" просто немає. Коли, звісно, ми зразу відкидаємо думку, що люди реалізують новий проект, відпрацьовуючи гроші чергового гранта. Тобто рухають процес заради самого процесу. Але ж ми не можемо цього припустити. Чи все-таки можемо?...
Мракобісся
Тепер перейдімо до конкретики вже опублікованого тексту проекту. Тут нам трапиться мракобісся суперечливих норм і правил. Адже податкотворча сверблячка, що уражає всіх податкових активістів, безслідно зникає там, де від яскравих презентацій треба переходити до кропіткої праці над складними юридичними текстами. Аби не втомлювати, візьмімо лише кілька прикладів.
Платники податку. Хто вони? Логічно припустити, що це все юрособи резиденти й нерезиденти. Однак новатори в пориві нормотворчого авангардизму навіщось впроваджують Реєстр платників ПВК, чим породжують питання правового значення факту реєстрації. З якого моменту особа стає платником? З моменту державної реєстрації? З моменту реєстрації в реєстрі? Реєстрації на якій підставі? І, знову-таки, — навіщо? Але на цьому експериментатори не зупиняються, уже в четвертому пункті тієї самої статті поширюючи свій податок на всіх суб'єктів господарювання — спрощенців при здійсненні ними операцій із нерезидентами.
У проекті передбачено зниження суми податкових зобов'язань із диво-податку на суму податку, сплаченого в попередніх періодах у зв'язку з наданням фінансової допомоги у разі її повернення платникові податків. Увага! Не об'єкта оподаткування, а суми зобов'язання (що, в принципі, не відповідає економічній сутності операції)! При цьому таке зменшення можливе тільки в межах двох років від моменту, коли платникові податку з капіталу було повернуто суму фінансової допомоги. А що робити, якщо зобов'язання зі сплати податку виникнуть пізніше? А якщо виникнуть за іншою ставкою? Такі самі запитання виникають і щодо заліку податку на нерухоме майно.
У пориві творчого ентузіазму податкові новатори приділяють окрему увагу регулюванню оподаткування операцій, які не відповідають принципу витягнутої руки. Напрошується запитання: про яку, власне, протидію розмиванню податкової бази можна говорити, коли ваш податок сам собою перетворює країну на низькоподаткову юрисдикцію? Власне, переведення доходів компанії, зареєстрованої в країні з таким рівнем оподаткування, і є profit shifting у розумінні BEPS. Не вірите? Звернімося до першоджерела, а саме до Action Plan BEPS (Дія перша): "низькоподаткова юрисдикція — це юрисдикція, що пропонує вигідні податкові або інші умови для своїх платників податків, порівняно з іншими юрисдикціями".
Інакше кажучи, низькоподаткова юрисдикція — це не тільки і навіть не так юрисдикція з низькими податковими ставками, це юрисдикція з "вигідними податковими або іншими умовами, порівняно з іншими юрисдикціями". Хтось доповість президентові, що його гучний гарний торішній план із впровадження BEPS у законодавство України більше не актуальний?
Питання співвідношення ПВК з міжнародними зобов'язаннями України — це взагалі окрема тема, якої податкові ентузіасти не торкаються. Їм невтямки, що в сімох десятках договорів України про уникнення подвійного оподаткування пільги з оподаткування доходу українського бізнесу в інших країнах були надані на умовах взаємності. Що з цим робити, і, знову-таки, навіщо?
А як бути із взаємопов'язаністю податку на прибуток з іншими діючими податками? ПДФО, податком на майно. Можливо, для активістів буде новиною зв'язок відображення основних коштів в обліку податку на прибуток із пільгами, зазначеними у ст. 266 ПКУ, як і взаємозв'язок об'єкта оподаткування того ж податку й ПДФО. Скасування податку викликає ланцюг збоїв у функціонуванні інших податків.
У кожній системі оподаткування повною мірою реалізовані правила китайської філософії: не можеш ти зірвати квітку, щоб зірку не потривожити.
Ще одне питання — це питання збитків попередніх періодів. У цьому випадку держава, за доброю давньою традицією "злочинної влади" (пам'ятаєте 2011-й?), вибачає платникам податків такі збитки. Вони, в принципі, не можуть бути враховані при вирахуванні нового податку з тієї простої причини, що цей податок новий. Тому підприємці, які ретельно накопичували збитки, сподіваючись скористатися ними в майбутньому, мають перестати сподіватися. Ще одна фішка проекту — конкуренція ставок податку, застосовуваних до різних доходів, якої автори намагаються винахідливо уникнути, передбачивши правило застосування максимальної ставки!
Можливості для податкових ухильників
Відповідно до законопроекту, витрати, здійснені платником нового авантюрного податку в інтересах акціонера або іншої фізособи, обкладаються податком. Зрозуміло, що автори геніальної ідеї прогнозовано спробували перекрити очевидну можливість фактичного використання прибутку підприємства на користь його бенефіціарів, мабуть згадавши, що юрособа — це досить вдала, але все ж таки фікція. Прикметно, що другою рукою автори самі надають платникам податку додаткову можливість виводити гроші через "не пов'язаних з ними" платників єдиного податку. Не кажучи вже про різноманітні, широко відомі способи виведення капіталу через операції з цінними паперами, неприбутковими організаціями. Зрештою, є незамінний інструмент податкового планування — цесія. А розмаїття інших фінансових інструментів?.. Власники банків, інститутів спільного інвестування, компаній з управління активами аплодують стоячи!
Очевидно, що спроби виключити необмежені можливості для ухиляння від оподаткування, які криються в механізмі податку, марні. Не тільки через невміння авторів ідеї, а, в принципі, у зв'язку з особливостями механізму податку. Не треба бути Остапом Бендером, щоб знайти 100 і більше відносно простих і законних способів (особливо в нашій країні) використати дохід юрособи на користь фізособи непомітно для фіскальних органів. Ми вже бачимо строкаті різноформатні брошури на цю тему на розкладках Петрівки.
Тому, будьмо відверті, якщо дійде (не дай Боже) до впровадження податку, то така форма оподаткування стане рівнозначною повному звільненню від оподаткування доходів фізосіб, отриманих від юросіб. Але в такому разі чи не буде чесніше просто скасувати податок на прибуток? Адже в такому виконанні податок порушує ще один принцип оподаткування — його економічності, при цьому одночасно наділяючи фіскальну службу повноваженнями вибіркового неефективного, але при певній ретельності — дуже болісного для платника податку, контролю за сплатою податку.
Закономірне запитання: "То є податок, чи його немає?" Як кіт Шредінгера, що одночасно і живий, і мертвий, податок на виведений капітал, з одного боку — є обов'язковим платежем, тобто, за всіма формальними ознаками, він існує, а з іншого — його, особливо не напружуючись, можна не платити, тобто його немає. І цим напівживим організмом нам пропонують замінити логічний, обґрунтований податок на прибуток, що терпимо функціонує багато років, позбавивши бюджет величезних надходжень!
Податок на виведений капітал нагадує нам картину в дусі абстрактного експресіонізму. Художники швидко, хаотично й різними способами розфарбували велике полотно, самовиразившись і явивши світові яскраве, але абсолютно безглузде щось. Мабуть, можна цікаво поміркувати про його смисл і художню цінність за келишком коньяку. Проте очевидно, що багато хто з нас волів би, швидше, споглядати твір у гостях, ніж вішати його в себе вдома. Тим більше викладаючи за нього величезні гроші, які державі пропонують втратити скасуванням податку на прибуток.
Податкова система — дуже складний, тонкий, структурований і багатогранний механізм, який не можна змінювати різко, по-більшовицькому. Тим паче не можна це робити просто так, на догоду амбіціям тих, хто хоче записати в себе в резюме участь у сумнівному заході розробки проекту та його прийняття, а на випадок чого — на словах пояснити, що ідея з тріском провалилася, бо хтось завадив. Скільки ще має відбутися революцій і воєн, аби стало зрозуміло: кухарка не зможе керувати державою, єфрейтор не зможе встановити світове панування, а активіст не зможе написати закон? Віддайте кесарю кесареве — залиште нормотворчість, особливо податкову, професіоналам! Зупиніть податкові досліди! Чи не думаєте ви, що ми занадто загралися з експериментами в економіці, державі, праві для однієї не надто благополучної країни? Чи не здається вам, що настав час зупинитися у справі остаточного перетворення нашої країни на випробувальний полігон?
Звісно, на боці авантюристів — одвіку популярна ідея скасування податку, яка завжди подобається масам. Tax cuts — козирна карта будь-якої політичної боротьби. Однак виборець — легковірна жертва ідеї — просто не розуміє, що завжди, говорячи про зниження податків, політики мають на увазі зниження не його (виборця), а свого (своїх спонсорів) податкового тягаря за рахунок того ж таки виборця. Що бездумне зменшення оподаткування бізнесу веде не тільки до зменшення надходжень до бюджету, а отже неупорядження тих-таки доріг, шкіл, лікарень, а й до посилення податкового тиску конкретно на маленьку людину з бюлетенем.
Проблема появи та культивування ідей, таких як ПВК, у нашій країні не в тому, що відповідальні державні чиновники слухають аматорів податкового регулювання. Зрештою, слухати треба всіх, адже не можна виключати можливість появи серед гори полови окремих здорових думок.
Проблема — у відсутності податкової політики держави в цілому. Країна не знає, що вона зробить із податками через рік, три, п'ять, десять... Як відповість оподаткуванням на світові виклики, як вплине на розвиток своєї економіки оподаткуванням. Держава в податковому регулюванні керується нагальними потребами, суперечливими цілями, як у цьому випадку: спочатку доопрацьовуючи систему оподаткування прибутку до європейських стандартів, а потім — в один момент її руйнуючи. Податкова система без політики — що сім'я без любові. Як свідчить практика, вона може існувати досить довго. Та є чи в такої сім'ї смисл, зміст? Чи є в неї майбутнє? Думаю, відповідь очевидна...
Данило Гетманцев
