ДПС у Дніпропетровській області нагадує, що платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди (ст. 269 ПКУ).
Плата за землю справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 ПКУ).
Договірні відносини щодо користування земельними ділянками визначаються цивільно-правовими угодами, зміст та порядок укладення яких регулюється Земельним кодексом (далі – ЗКУ) та Цивільним кодексом.
Водночас норми ПКУ поширюються виключно на цивільно-правові угоди в частині надання у тимчасове платне користування земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
ПКУ не містить норм податкового регулювання відносин у частині реалізації принципу платності користування землею за договорами земельного сервітуту.
Право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (ч. 1 ст. 98 ЗКУ).
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (ч. 3 ст. 98 ЗКУ).
У разі укладення договору земельного сервітуту власник земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, а також має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту (ч. 3, 4 ст. 101 ЗКУ).
Таким чином, у суб’єкта господарювання, який уклав з органом місцевого самоврядування (органом виконавчої влади) договір земельного сервітуту як на платній, так і безоплатній основі, не вбачається підстав для виникнення у порядку, визначеному положеннями розд. XII ПКУ, податкових зобов’язань з плати за землю за земельні ділянки (їх частини), щодо яких встановлено земельний сервітут на користь таких суб’єктів.
Сторони договору земельного сервітуту можуть встановити розмір плати, який нормами ПКУ не регулюється.
