Під час діяльності утворюються відходи: чи сплачувати екоподаток?

Коментар до ІПК від 30.04.2025 №2388/ІПК/20-40-04-05-12

Окремо у своїй статті щодо обліку шин ми докладно розповідали про позицію ДПС щодо цієї теми.

Так, за логікою ДПС виходить: якщо підприємство зняло з авто відпрацьовані шини й розмістило їх тимчасово на власній території, то до моменту передання на утилізацію потрібно сплачувати екологічний податок за тимчасове зберігання таких шин.

Але нічого подібного у ПКУ немає. За нормами ПКУ платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, які постійно (остаточно) розміщують відходи на спеціальних звалищах (місцях зберігання), на які отримано відповідні дозволи. Тимчасове розміщення відходів сплати екологічного податку не потребує.

 А тепер щодо цього питання до ДПС звернулося одне з комунальних підприємств. 

Що хвилює підприємство?

У запиті на отримання ІПК комунальне підприємство зауважило, що воно утворює такі відходи:

1) зношені шини;

2) відпрацьовані мастила (оливи);

3) люмінесцентні лампи.

Комунальне підприємство наголосило, що тимчасово розміщує відходи на своїй території та протягом місяця з моменту їх утворення передає іншим суб’єктам господарювання для утилізації чи видалення.

Також підприємство має договори на видалення та утилізацію відходів зі суб’єктами господарювання, які мають ліцензії та дозволи на операції з оброблення відходів для подальшої обробки або відновлення відходів. Послуги з видалення та утилізації відходів оплачуються коштами комунального підприємства.

З огляду на викладене вище запитання до ДПС такі:

1. Чи зобов’язане комунальне підприємство сплачувати екологічний податок за вищезазначені відходи?
2. Якщо потрібно сплачувати екологічний податок, то до якого класу небезпеки відходів належать вищезазначені відходи та які коефіцієнти до ставок податку потрібно застосовувати?

Податківці у відповіді навели визначення за пп. 14.1.223 ПКУ та норми пп. 240.1.3 ПКУ, а також звернулися до Закону України від 20.06.2022 №2320-IX «Про управління відходами». 

За законом №2320, захоронення відходів ‒ це розміщення відходів на поверхні чи під поверхнею (підземне) землі у спосіб, що не становить загрози здоров’ю людей та довкіллю і не передбачає подальше оброблення відходів.

Місцем захоронення відходів є полігони ‒ це внутрішні місця для видалення відходів, на яких утворювач відходів - суб’єкт господарювання здійснює видалення власних відходів на місці утворення, або постійні місця, на яких відходи розміщуються понад один рік (пункт 27 статті 1 Закону).

Суб’єкт господарювання, що здійснює управління полігоном, повинен мати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів, який включає, зокрема, операції з видалення відходів (статті 40 та 1 Закону).

Одним із видів операцій з видалення відходів є захоронення (код D1 додаток 1 до Закону).

За зазначеними вище нормами Закону та ПКУ, на думку податківців, можна дійти висновку про тотожність понять «захоронення відходів» та «розміщення відходів».

Висновок ДПС такий

Комунальне підприємство є утворювачем відходів, та у разі отримання ним відмови у видачі дозволу на операції з оброблення (захоронення) відходів (статті 41 та 42 Закону) воно не підпадає під визначення платника екологічного податку й у нього не виникає податкового обов’язку зі сплати екологічного податку.

Але у разі виявлення ДПС фактів перебування відходів у спеціально відведених місцях понад 1 рік така інформація підлягає передачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони довкілля.