
Коментар до ІПК від 30.04.2025 №2388/ІПК/20-40-04-05-12
Окремо у своїй статті щодо обліку шин ми докладно розповідали про позицію ДПС щодо цієї теми.
Так, за логікою ДПС виходить: якщо підприємство зняло з авто відпрацьовані шини й розмістило їх тимчасово на власній території, то до моменту передання на утилізацію потрібно сплачувати екологічний податок за тимчасове зберігання таких шин.
Але нічого подібного у ПКУ немає. За нормами ПКУ платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, які постійно (остаточно) розміщують відходи на спеціальних звалищах (місцях зберігання), на які отримано відповідні дозволи. Тимчасове розміщення відходів сплати екологічного податку не потребує.
А тепер щодо цього питання до ДПС звернулося одне з комунальних підприємств.
Що хвилює підприємство?
У запиті на отримання ІПК комунальне підприємство зауважило, що воно утворює такі відходи:
1) зношені шини;
2) відпрацьовані мастила (оливи);
3) люмінесцентні лампи.
Комунальне підприємство наголосило, що тимчасово розміщує відходи на своїй території та протягом місяця з моменту їх утворення передає іншим суб’єктам господарювання для утилізації чи видалення.
Також підприємство має договори на видалення та утилізацію відходів зі суб’єктами господарювання, які мають ліцензії та дозволи на операції з оброблення відходів для подальшої обробки або відновлення відходів. Послуги з видалення та утилізації відходів оплачуються коштами комунального підприємства.
З огляду на викладене вище запитання до ДПС такі:
- Чи зобов’язане комунальне підприємство сплачувати екологічний податок за вищезазначені відходи?
- Якщо потрібно сплачувати екологічний податок, то до якого класу небезпеки відходів належать вищезазначені відходи та які коефіцієнти до ставок податку потрібно застосовувати?
Податківці у відповіді навели визначення за пп. 14.1.223 ПКУ та норми пп. 240.1.3 ПКУ, а також звернулися до Закону України від 20.06.2022 №2320-IX «Про управління відходами».
За законом №2320, захоронення відходів ‒ це розміщення відходів на поверхні чи під поверхнею (підземне) землі у спосіб, що не становить загрози здоров’ю людей та довкіллю і не передбачає подальше оброблення відходів.
Місцем захоронення відходів є полігони ‒ це внутрішні місця для видалення відходів, на яких утворювач відходів - суб’єкт господарювання здійснює видалення власних відходів на місці утворення, або постійні місця, на яких відходи розміщуються понад один рік (пункт 27 статті 1 Закону).
Суб’єкт господарювання, що здійснює управління полігоном, повинен мати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів, який включає, зокрема, операції з видалення відходів (статті 40 та 1 Закону).
Одним із видів операцій з видалення відходів є захоронення (код D1 додаток 1 до Закону).
За зазначеними вище нормами Закону та ПКУ, на думку податківців, можна дійти висновку про тотожність понять «захоронення відходів» та «розміщення відходів».
Висновок ДПС такий
Комунальне підприємство є утворювачем відходів, та у разі отримання ним відмови у видачі дозволу на операції з оброблення (захоронення) відходів (статті 41 та 42 Закону) воно не підпадає під визначення платника екологічного податку й у нього не виникає податкового обов’язку зі сплати екологічного податку.
Але у разі виявлення ДПС фактів перебування відходів у спеціально відведених місцях понад 1 рік така інформація підлягає передачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони довкілля.