Відповідно до ПКУ кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими для оподаткування спадщини.
Правові аспекти спадкового права регулюються главами 84 — 90 Цивільного кодексу. Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізособи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Поняття заповіту
Заповітом є особисте розпорядження фізособи на випадок своєї смерті. Він складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання і підписується заповідачем.
Якщо фізособа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Спадкування за законом
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, установлених ст. 1259 Цивільного кодексу, а саме: де черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінено нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Такий договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині.
Фізособа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Згідно зі ст. 1222 Цивільного кодексу спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізособи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин, а саме: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Не включаються до складу спадщини права й обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:
• особисті немайнові права;
• право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
• право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
• права й обов’язки особи як кредитора або боржника.
Відповідно до ст. 1235 Цивільного кодексу заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізосіб незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі така особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Чинність заповіту стосовно осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.
У разі смерті особи, позбавленої права на спадкування, до смерті заповідача позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 — 1265 Цивільного кодексу, якими встановлено черговість спадкоємців за законом, а саме:
• у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у т. ч. зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки;
• у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;
• у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця;
• у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини;
• у п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. Також у п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1296 Цивільного кодексу спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із зазначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Примітка. Коли є кілька спадкоємців, у т. ч. спадкоємців за законом, за заповітом або тих, які мають право на обов’язкову частку в спадщині, державне мито обчислюється з тієї частки спадщини, що належить кожному спадкоємцю. За наявності неповнолітніх спадкоємців на момент відкриття спадщини (у т. ч. й тих, які не є дітьми спадкодавця) державне мито справляється тільки з повнолітніх спадкоємців у сумі, що відповідає їх частці у спадщині. При досягненні повноліття неповнолітніми громадянами на час отримання свідоцтва про право на спадщину державне мито не справляється.
Для правильного визначення суми державного мита необхідно у документах про право на спадщину зазначити вік спадкоємців.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно та зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім’я кожного з них із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (статті 1297 — 1299 Цивільного кодексу).
Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво, а також коло осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині.
При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.
Спадкоємці за законом, які позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства, можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин зі спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину (статті 68 та 69 Закону про нотаріат).
Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
Спадкування права на земельну ділянку
Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах зі збереженням її цільового призначення.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, необхідною для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначено заповітом.
Спадкування частки у праві спільної сумісної власності
Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Суб’єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Відповідно до п. 1 ст. 1270 Цивільного кодексу для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 Цивільного кодексу.
Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
Фізособа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника й органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника й органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування. Відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною.
Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Оподаткування спадщини і подарунків
Цивільний кодекс регулює, зокрема, загальні положення про успадкування та оформлення права на спадщину, а порядок оподаткування об’єктів спадщини, одержаних платником податку з 1 січня 2011р., регламентується ст. 174 ПКУ.
Оподаткування доходів, отриманих платниками податку — фізособами внаслідок прийняття у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, було запроваджено Законом про ПДФО починаючи з 01.01.2005 р.
На сьогодні оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, залежить від того, який саме вид об’єкта успадковано, та від родинних стосунків спадкоємця зі спадкодавцем.
Саме з метою визначення об’єкта оподаткування спадщина платника податку поділяється таким чином.
Об’єкти нерухомого майна
З метою оподаткування до нерухомого майна (нерухомості) належать об’єкти майна, які розташовуються на землі й не можуть бути переміщені в інше місце без втрати їх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також земля.
Нерухомість, відмінна від землі, поділяється на:
• будівлі (приміщення, пристосовані для постійного або тимчасового перебування у них людей, а також об’єкти власності, функціонально пов’язані з такими приміщеннями).
Будівлі поділяються на будинки (включаючи готелі, мотелі, кемпінги та інші подібні об’єкти туристичної інфраструктури), квартири, кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах, індивідуальні гаражі або місця на гаражних стоянках чи в гаражних кооперативах, дачні будинки та інші об’єкти дачної (садової) інфраструктури;
• споруди, а саме об’єкти нерухомості, відмінні від будівель.
При цьому слід зазначити, що до вартості нерухомості у вигляді землі включається також вартість будь-яких її капітальних поліпшень, у т. ч. її планування, іригації, осушення.
Об’єкти рухомого майна,зокрема:
• предмет антикваріату або витвір мистецтва;
• природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння;
• будь-який транспортний засіб та приладдя до нього;
• інші види рухомого майна.
Об’єкти комерційної власності,а саме:
• цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката);
• корпоративне право;
• власність на об’єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс;
• інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею;
• майнові та немайнові права.
Суми страхового відшкодування(страхових виплат) за страховими договорами, а також сума, що зберігається, відповідно, на пенсійному депозитному рахунку, накопичувальному пенсійному рахунку, індивідуальному пенсійному рахунку спадкодавця — учасника накопичувальної системи пенсійного забезпечення.
Кошти,а саме:
• готівкові кошти;
• кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах;
• депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати;
• сертифікати фонду операцій з нерухомістю.
Розмір ставки, що застосовується до відповідного об’єкта спадщини, залежить від родинних стосунків членів сім’ї фізособи та спадкодавця.
Членами сім’ї фізособи є:
• її дружина або чоловік;
• діти як фізособи, так і її дружини або чоловіка;
• брати чи сестри як фізособи, так і її дружини або чоловіка;
• онуки як фізособи, так і її дружини або чоловіка;
• інші утриманці такої фізособи або її опікуни, визнані такими згідно з законом.
Членами сім’ї фізособи першого ступеня споріднення є:
• її батьки;
• її чоловік або дружина;
• діти (у т. ч. усиновлені).
Інші члени сім’ї фізособи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
Об’єкти спадщини підлягають оподаткуванню за такими ставками податку:
• за нульовою ставкою:
при отриманні будь-якого об’єкта спадщини спадкоємцями, які є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення;
при отриманні спадщини у вигляді рухомого та нерухомого майна, коштів особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;
при отриманні спадщини у вигляді рухомого та нерухомого майна дитиною-інвалідом;
грошові заощадження, поміщені до 02.01.92 р. в установи Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери (облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 р., облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р., державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадбанку СРСР) та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадбанку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992 — 1994 рр., погашення яких не відбулося, що успадковуються будь-яким спадкоємцем.
Оподаткування за нульовою ставкою зазначених грошових заощаджень запроваджено з 01.01.2011 р. у зв’язку з прийняттям ПКУ;
• за ставкою 5%:
при отриманні будь-якого об’єкта спадщини спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення;
• за ставками 15 або 17% (залежно від розміру отриманого доходу):
при отриманні будь-якого об’єкта спадщини будь-яким спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента та при отриманні будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента.
У разі успадкування інвестиційних активів, до яких згідно з пп. 170.2.7 ст. 170 ПКУ належать пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом, слід врахувати, що інвестиційний актив, подарований платнику податку чи успадкований платником податку, вважається придбаним за вартістю, що дорівнює сумі державного мита та податку на доходи фізичних осіб, сплачених у зв’язку з таким даруванням чи успадкуванням.
Відповідно до положень ПКУ особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.
Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається спадкоємцями до складу загального річного доходу платника податку і зазначається у річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою ПДФО.
Норму про звільнення від подання податкової декларації спадкоємцями, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковується за нульовою ставкою, внесено до ПКУ Законом №3609.
Таким чином, у разі отримання спадщини спадкоємець зобов’язаний до 1 травня року, наступного за роком отримання спадщини, подати податкову декларацію до органу ДПС за місцем своєї податкової адреси як платника податку, тобто за місцем реєстрації (згідно з паспортом) або місцем переважного проживання громадянина, та сплатити податок до бюджету, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини.
Нотаріус щокварталу подає до органу ДПС за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину та/або посвідчення договорів дарування у порядку, встановленому розділом IV ПКУ для податкового розрахунку.
Нотаріус видає спадкоємцю-нерезиденту свідоцтво про право на спадщину за наявності документа про сплату таким спадкоємцем податку з вартості об’єкта спадщини.
Зазначена інформація відображається нотаріусами у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ).
Інформація про видачу свідоцтва про право на спадщину (посвідчений договір дарування) відображається нотаріусом за такими ознаками:
• за ознакою «113» — про отримання будь-якого об’єкта спадщини (подарунка) членами сім’ї першого ступеня споріднення;
• за ознакою «114» — про отримання будь-якого об’єкта спадщини (подарунка) не членами сім’ї першого ступеня споріднення;
• за ознакою «115» — про отримання будь-якого об’єкта спадщини (подарунка) від нерезидента або отриманий нерезидентом;
• за ознакою «116» — про отримання спадщини (подарунка) у вигляді рухомого та нерухомого майна, коштів особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; про отримання спадщини (подарунка) у вигляді рухомого та нерухомого майна дитиною-інвалідом;
• за ознакою «117» — про дохід, отриманий платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину чи дарунок грошових заощаджень, поміщених до 02.01.92 р. в установи Ощадбанку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери (облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 р., облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р., державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадбанку СРСР) та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадбанку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 рр., погашення яких не відбулося.
