Що каже ПКУ?
Відповідно до пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах зі своїм роботодавцем (або є членом керівних органів підприємства), сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень.
Зазначені витрати не є об'єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат, зокрема, у вигляді рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, тощо.
Що каже ДФС?
Податківці у консультації від 12.12.2018 р. №5195/5/99-99-13-02-03-16/ІПК підійшли до трактування пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ з позиції «все оподаткувати».
Вони зазначили: якщо оплата вартості проживання здійснюється відрядженою особою на користь посередника, який фактично не надає послуги з розміщення або проживання, то сума відшкодування таких витрат роботодавцем включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такої відрядженої особи як додаткове благо та оподатковується на загальних підставах. Тобто і ПДФО за ставкою 18%, і військовим збором за ставкою 1,5%.
Позиція редакції
На нашу думку, в даному випадку позиція податківців надто фіскальна.
По-перше, ПКУ не вимагає сплачувати за найм житла під час відрядження безпосередньо особі, яка надає послуги з такого найму. Закон говорить про тип витрат «оплата вартості проживання», що в даному випадку є.
По-друге, факт проживання і вартість цих витрат працівник документально підтвердив (принаймні, ми на це сподіваємось). Після повернення з відрядження він надав документи, які підтверджують факт оплати посереднику і документи, які підтверджують факт проживання в готелі, мотелі або іншому жилому приміщенні.
Отже, говорити про те, що такі витрати не відповідають пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ, на нашу думку, неправильно. Ще неправильніше вважати такі витрати додатковим благом. Адже витрати, які не відповідають п. 170.9 ПКУ, вважаються надміру витраченими коштами (пп. 164.2.11 ПКУ). А доходи, які вважаються додатковим благом, перелічені в пп. 164.2.17 ПКУ (тобто в іншій частині ПКУ).
Радує лише те, що таке роз’яснення наведено податківцями в індивідуальній податковій консультації. Тому виконувати його (або оскаржувати) має лише та особа, яка це роз’яснення замовила. Решта податкових агентів повинні лише знати, що така точка зору існує і враховувати це, готуючи працівників у відрядження.
Як відобразити в формі №1ДФ?
Ті податкові агенти, які з податківцями, як і ми, не згодні, такі витрати (і їх відшкодування) в податковому розрахунку за формою №1ДФ просто не відображатимуть. Адже в такому разі ці витрати не будуть оподаткованим доходом (надміру витраченими коштами або додатковим благом) і навіть з ознакою доходу 118 їх показувати не треба. Ми про це писали тут.
Ті ж платники податків, які з податківцями погодяться, зобов’язані відобразити відповідну суму в розрахунку за формою №1ДФ. Оскільки, за роз’ясненням податківців, така сума відноситься до оподатковуваного доходу у вигляді додаткового блага, то в розрахунку №1ДФ вона відображається з ознакою доходу «126».