ДПС у Тернопільській області розповідає, що поняття терміна «позовна давність» та порядок її обчислення регулюються главою 19 «Позовна давність» Цивільного кодексу України (ЦКУ).
Згідно з п. 1 ст. 256 ЦКУ, під позовною давністю розуміють строк, протягом якого особа має право звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦКУ, загальний строк позовної давності становить три роки.
При цьому, згідно зі ст. 261 ЦКУ, за зобов’язаннями, для яких визначено строк виконання, перебіг позовної давності починається після спливу строку виконання.
Отже, у випадку зобов’язань щодо поставлених товарів або наданих послуг відлік позовної давності слід починати з дати, зазначеної в договорі як кінцева дата оплати таких товарів чи послуг.
Крім того, п. 102.5 ПКУ визначає, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування можуть бути подані не пізніше ніж через 1095 днів від дня виникнення переплати чи отримання права на таке відшкодування.
Згідно з пп. 14.1.115 ПКУ, надміру сплачені грошові зобов’язання – це суми коштів, що на певну дату зараховані до бюджету або на єдиний рахунок понад нараховані суми податкових зобов’язань, строк сплати яких уже настав.
Таким чином, норми глави 19 ЦКУ та п. 102.5 ПКУ не поширюються на порядок бюджетного відшкодування ПДВ, який встановлено ст. 200 ПКУ, а також не впливають на показники податкової звітності з цього податку.
Відповідно до п. 200.1 ПКУ, сума податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між податковим зобов’язанням і податковим кредитом звітного періоду.
Згідно з п. 200.4 ПКУ, якщо ця різниця має від’ємне значення, то така сума:
а) враховується для зменшення податкового боргу з ПДВ, що виник у попередніх податкових періодах (у тому числі розстроченого або відстроченого), у межах суми, розрахованої відповідно до п. 200-1.3 ПКУ; у разі відсутності податкового боргу –
б) може бути заявлена до бюджетного відшкодування в межах фактично сплаченого ПДВ постачальникам товарів/послуг або до державного бюджету. Відшкодування здійснюється на рахунок платника податків у банку або небанківському надавачу платіжних послуг, а також може бути зараховане в рахунок сплати інших грошових зобов’язань чи податкового боргу;
в) або зараховується до податкового кредиту наступного звітного періоду.
Згідно з п. 200.7 ПКУ, платник ПДВ, який має право на бюджетне відшкодування і бажає його отримати, подає до контролюючого органу податкову декларацію разом із заявою про повернення відповідної суми, що відображається в декларації.
Отже, платник податку має право включати залишок від’ємного значення ПДВ до суми, заявленої до бюджетного відшкодування, до повного його погашення – незалежно від спливу строку позовної давності (1095 днів), якщо суми ПДВ, з яких сформовано цей залишок, були фактично сплачені постачальникам товарів чи послуг.
