Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Відповідно до абз. «ґ» пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі — ПКУ), витрати на оплату послуг зв’язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв’язок та інші подібні витрати) враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування у складі адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, та відносяться до інших витрат.
Пунктом 138.5 ст. 138 ПКУ визначено, що інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПКУ. Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухобліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ).
Отже, витрати на оплату послуг зв’язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв’язок та інші подібні витрати) враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування в тому звітному періоді, в якому вони були здійснені, за умови підтвердження таких витрат відповідними первинними документами.
