Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
При обчисленні об'єкта оподаткування дохід від продажу товарів (робіт, послуг) фізичним особам визначається із договірної ціни товарів (робіт, послуг), але не меншої за звичайну ціну, що діяла на дату продажу, оскільки покупці товарів (робіт, послуг) - фізичні особи не є платниками податку на прибуток. На цьому наголошує Міндоходів в листі від 18.06.2013 р. №1131/10/06-4-08.
Проте ми вважаємо, що із цим висновком можна сперечатись. Адже є норми ПКУ які свідчать про те, що правила застосування звичайних цін платниками податку на прибуток стосовно контрагентів-фізосіб стосуються виключно операцій із фізичними особами - підприємцями.
Насправді, відповідно до пп. 153.2.1 та пп. 153.2.2 ПКУ платники податку на прибуток зобов'язані визначати доходи (витрати) з метою оподаткування не нижче (не вище) ніж за звичайними цінами у разі, якщо договірна ціна на товари (роботи, послуги) відрізняється від звичайної ціни та такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20%.
При чому п. 153.2.3 ПКУ зобов'язує застосовувати це правило в операціях платника податку на прибуток з особами які:
не є платниками податку на прибуток;
сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.
Але, на нашу думку, хоча фізособи, насправді, не є платниками податку на прибуток апріорі, Міндоходів дарма робить висновок про те, що в операціях із ними всіма платники податку на прибуток повинні визначати дохід (витрати) за звичайними цінами.
Проти такої фіскальної позиції Міндоходів говорить п. 39 ПКУ, який визначає загальні правила застосування звичайних цін.
Так, згідно п. 39.1 звичайна ціна застосовується, зокрема, у разі здійснення платником податків: "операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності".
Але треба визнати, що стосовно відносин із підприємцями ця вимога Міндоходів лишається справедливою.
Отже в разі якщо при реалізації підприємцям (або придбанні у підприємця) ціна продажу (або придбання) відрізняється від звичайної більше ніж на 20%, то платник податку на прибуток з метою оподаткування:
при продажу - визначає дохід в розмірі не менше за звичайну ціну
при купівлі - визначає витрати в розмірі не більше за звичайну ціну.
Нагадаємо, що звичайна ціна визначається за одним з методів (п.39.2 ПКУ):
а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу);
б) ціни перепродажу;
в) "витрати плюс";
г) розподілення прибутку;
ґ) чистого прибутку.
Вибір методу відбувається в установленій послідовності. При умові, що кожний наступний метод застосовується у разі, коли така ціна не може бути визначена за попереднім методом. Наприклад метод "ціни продажу" може бути застосований тільки якщо звичайна ціна не може бути визначена за методом "порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу).
