Згідно з нормою глави 58 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV зі змінами та доповненнями (далі — ЦКУ) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 762 глави 58 ЦКУ за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст. 626 глави 52 ЦКУ). Наявність саме цивільно-правового договору є необхідною умовою для того, щоб відповідна операція вважалася орендною операцію.
Отже, договори оренди нерухомого (рухомого) майна належать до договорів цивільно-правового характеру. Відповідно до п. 164.6 ст. 164 ПКУ від 2 грудня 2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями при нарахуванні доходів у вигляді винагороди за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг) база оподаткування визначається як нарахована сума такої винагороди, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Разом з цим, відповідно до ст. 7 Закону України від 08.07.10 р. №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», базою обкладення єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є виплати, які входять до фонду оплати праці, або винагорода, отримана за цивільно-правовою угодою за виконані роботи (послуги), пов’язані з трудовою діяльністю.
Отже, з метою обкладення ПДФО винагорода, одержана платником податку за договорами оренди нерухомого (рухомого) майна, не зменшується на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.