Статтею 4 Закону України від 5 квітня 2001 року №2374-ІІІ «Про обіг векселів в Україні», зі змінами та доповненнями, встановлено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.
Отже, у покупця товарів (робіт, послуг) — емітента векселя виникає просте i нічим не обумовлене зобов’язання сплатити певну суму, зазначену у простому векселі з припиненням зобов’язань за договором купівлі-продажу.
Враховуючи викладене, якщо утримувач простого векселя погоджується прийняти частковий платіж за векселем від емітента до настання строку платежу i при цьому за згодою сторін борг за векселем вважається погашеним, тобто зобов’язання векселедавця сплачено, то частина боргу за векселем у розмірі знижки (фактично не сплаченої за домовленістю частини повної суми векселя) є безповоротною фінансовою допомогою у платника векселедавця за векселем.
Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, при визначенні об’єкта оподаткування суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, враховуються у складі інших доходів.