Досить часто податкові органи, у разі не допуску їх до перевірки, звертаються з позовами до суду про застосування арешту коштів. Спробуємо вияснити, чи правомірні такі дії податкової, адже п. 7.3 Порядку застосування адмінарешту вимагає звернення до суду саме в день прийняття рішення про адмінарешт майна, яке не надсилалося підприємству.
Оскільки йдеться про застосування адмінарешту коштів за відсутності рішення про застосування адмінарешту майна, розглянемо два варіанти можливого розвитку подій.
Варіант 1. Рішення про застосування адмінарешту майна платник податків взагалі не отримував.
Варіант 2. Рішення про застосування адмінарешту майна оскаржено в судовому порядку та визнано протиправним і скасовано. Загалом застосування адмінарешту майна та його зв’язок з адмінарештом коштів на рахунках здійснюється у такому порядку. Спочатку, у разі якщо податковий орган вважає, що недопуск до перевірки є незаконним, керівник контролюючого органу (його заступник) приймає рішення про застосування арешту майна платника податків (п. 94.6 ПКУ) та надсилає його:
— платникові податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна;
— іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.
Далі для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган Державної фіскальної служби подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків (п. 7.3 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міндоходів від 10.10.2013 р. №568, далі — Порядок №568). Адже застосовується адміністративний арешт коштів на рахунку платника податків виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. (п. 94.6 ПКУ).
Причому арешт коштів на рахунках є додатковим заходом до застосування адмінарешту майна. Як зазначено у листі ВАСУ від 29.04.2013 р. №642/12/13-13, підстави для застосування як адмінарешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків є універсальними та визначені п. 94.2 ПКУ. Ці види арешту розрізняються процедурою застосування: за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів) та за рішенням суду (арешт коштів).
Проте звернутися до суду за арештом коштів на рахунках без попередньо прийнятого та надісланого рішення про адмінарешт майна фіскальна служба не має права.
Суди з цього питання дотримують позиції, що загалом можливість застосування судом такого виключного заходу, як арешт коштів на рахунку, пов’язується з наявністю документально підтверджених податковим органом обставин:
— наявності у платника податків податкового боргу;
— відсутності у позивача майна (у т. ч. додаткових джерел погашення податкового боргу відповідно до п. 87.5 ПКУ) або доведення того, що балансова вартість наявного майна менша від суми податкового боргу, чи доведення того, що наявне майно не може бути джерелом погашення податкового боргу;
— прийняття рішення про застосування адміністративного арешту відповідно до п. 7.3 Порядку №568.
Тому якщо платнику податків не надсилалося рішення про застосування арешту майна, то права на звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти податковий орган не отримав. Так, в ухвалі від 16.06.2014 р. у справі 826/799/13-а ВАСУ дійшов висновку, що прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, як передбачено п. 7.3 Порядку №568, є передумовою звернення до суду для застосування заходів щодо арешту коштів платника податків.
Якщо говорити про варіант 2, то рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо арешту майна може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку (п. 10.1 Порядку №568).
Отже, якщо суд визнає протиправним та скасовує рішення про застосування адмінарешту майна, то, на нашу думку, застосувати арешт коштів суд не матиме жодних підстав. Адже на момент розгляду справи судом рішення про адмінарешт майна визнано протиправним та скасовано і як акт індивідуальної дії одноразового застосування є нечинним з моменту його прийняття.
Наталія КАНАРЬОВА