Якщо підприємство укладе договір на видалення та утилізацію відходів з суб'єктами господарювання (комунальними або спеціалізованими підприємствами тощо), то воно не вважається платником екологічного податку.
В іншому випадку підприємство, справді, має сплатити екоподаток за розміщення відходів у вигляді зношених шин. Мало того, підприємству загрожуватимуть штрафи за порушення норм природоохоронного законодавства. Докладніше про це – далі.
Наразі серед платників екологічного податку (ст. 240 ПКУ) немає власників автошин. Включити їх до платників цього податку можна хіба що згідно із пп. 240.1.3 ПКУ. За ним платниками екологічного податку є особи, які здійснюють розміщення відходів. Але за пп. 14.1.223 ПКУ, який підкоригували 01.01.2013 р., розміщення відходів – це постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів. Тож виходить, що з 01.01.2013 р. з кола платників екологічного податку вилучили СГ, які самостійно не займаються утилізацією (захороненням) відходів.
Зверніть увагу! Автомобільні шини відносять до небезпечних відходів (п. 84 Жовтого переліку відходів).
Таким чином, тимчасове зберігання будь-яких відходів на території підприємства до моменту передачі спеціалізованій установі не вважають розміщенням відходів, а тому суб'єкти господарювання, котрі тимчасово зберігають ці відходи, не є платниками екологічного податку.
Водночас щодо цього питання фахівці ДФС висувають додаткову вимогу. Так, у листах ДПСУ від 27.12.2012 р. №12699/0/71-12/15-2117 та ГУ ДФС у м. Києві від 05.08.2016 р. №17719/10/26-15-12-03-18 та у ЗIР (підкатегорія 120.01) вони роз'яснюють, що для звільнення від сплати екологічного податку підприємство повинно укласти договір на видалення та утилізацію відходів зі спеціалізованою організацією, у якому визначають строки передачі відходів на утилізацію та захоронення. Саме такий договір і підтвердить факт тимчасового зберігання відходів. Якщо ж договору немає, то такий суб'єкт господарювання виступає платником екологічного податку.
Зазначимо, що нещодавно фіскали в індивідуальній консультації від 22.10.2018 р. №4507/6/99-99-12-02-03-15/IПК висунули ще жорсткіші вимоги для того, аби підприємство не вважалося платником екоподатку за розміщення відходів.
Думка податківців
Підставою для вилучення Товариства із платників податку є наявність у нього договору на видалення та утилізацію відходів зі спеціалізованими підприємствами, які отримали дозволи уповноважених органів на здійснення постійного (остаточного) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях або об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо).
Укладення договорів на утилізацію відходів зі спеціалізованими підприємствами, які отримали ліцензії на провадження будь-яких інших операцій з відходами (наприклад, збирання, перевезення, тимчасове зберігання), не може вважатися підставою для виключення Товариства з числа платників податку.
Відповідно до абзацу шостого частини третьої ст. 34 Закону суб'єкт господарської діяльності, у власності або у користуванні якого є хоча б один об'єкт поводження з небезпечними відходами, зобов'язаний мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами (не підлягає ліцензуванню зберігання (накопичення) суб'єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів, якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи передаються суб'єктам господарювання, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами).
Оскільки податковий (звітний) період податку дорівнює календарному року, то прописану в угоді умову «протягом одного календарного місця з дати надходження заявки на відвантаження відходів» має бути виконано спеціалізованим підприємством до кінця календарного року.
Iндивідуальна податкова консультація ДФСУ від 22.10.2018 р. №4507/6/99-99-12-02-03-15/IПК
Так, податківці бажають, аби договір було укладено зі спеціалізованим підприємством, яке має саме дозвіл на здійснення остаточного перебування чи захоронення відходів. Ліцензії на збирання відходів такого підприємства – замало.
А ще оскільки звітний період з екоподатку – рік, то й відходи має бути вивезено до кінця календарного року. По-перше, податківці щось наплутали: податковий період з екоподатку – квартал (п. 250.1 ПКУ). А по-друге, напрошується запитання: а якщо 2 чи 3 січня відходи вивезуть, то що – підприємство вже стало платником екоподатку й має сплатити екоподаток за 2 – 3 дні, чи як? Доволі дивні й незрозумілі вимоги фіскали виклали у зазначеній вище консультації.
Звичайно ж, усіх цих вимог у нормах самого ПКУ немає. Втім, радимо озброїтися таким договором задля уникнення сплати екологічного податку. Адже ВАСУ в ухвалі від 12.08.2016 р. №826/22337/15 визнав, що суб'єкт господарювання не є платником екологічного податку, оскільки суб'єкт господарювання не здійснював розміщення відходів у спеціально відведених місцях, не мав відповідного дозволу на використання цих місць та передавав непридатні для використання відпрацьовані люмінесцентні лампи для подальшої утилізації спеціалізованому підприємству на підставі укладеного договору.
Аналогічні рішення ВАСУ прийняв в ухвалі від 14.06.2017 р. №К/800/33214/16 у справі №814/4208/15, ухвалі від 05.09.2017 р. №К/800/57601/14 у справі №826/4305/14, зокрема, мотивуючи наявністю договору на видалення та утилізацію відходів зі спеціалізованими організаціями.
А ВАСУ в ухвалі від 27.06.2013 р. №К/800/17024/13 у справі №2а-17137/12/2670 визначив, що підприємство не може вважатися платником екоподатку, якщо спеціалізоване підприємство не забрало відходи у строк, визначений в укладеному між ними договорі.
I зауважимо найпозитивніше рішення для платників податку. Так, нещодавно Верховний суд України в постанові від 30.10.2018 р. №К/9901/3876/17, К/9901/3885/17 у справі №826/6376/16 зазначив, що платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях. Щоправда, і в цій справі підприємство мало укладений договір. Мало того, відходи (люмінесцентні лампи, про які мова йшла у цьому судовому рішенні) було списано у III та IV кварталах 2012 р., договір датовано серпнем 2015 р., а відходи було передано згідно з актом у вересні 2015 р. I все одно ВСУ на боці платника податку.
Таким чином, для уникнення суперечок із податківцями щодо відсутності обов'язку сплати екологічного податку за зберігання списаних шин радимо якнайшвидше укласти договір про вивезення відходів із відповідним спеціалізованим підприємством.
Відповідальність за порушення норм природоохоронного законодавства
Зауважимо, що ігнорування вимоги про передання відходів спеціалізованому підприємству на подальшу переробку спричинить, крім нарахування екологічного податку, ще й порушення норм природоохоронного законодавства, контроль за яким покладено на Держекоінспекцію.
Так, буде вчинено такі порушення за ст. 42 Закону про відходи:
– порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини чи економічних збитків (пп. «а»);
– самовільне розміщення чи видалення відходів (пп. «б»);
– здійснення операцій у сфері поводження з відходами без відповідного дозволу на проведення таких операцій, а також за порушення встановленого порядку подання декларації про відходи або за неподання такої декларації (пп. «і»).
За будь-яке із цих порушень передбачена, зокрема, адміністративна відповідальність – від 50 до 100 н. м. д. г., тобто від 850 до 1700 грн (ст. 82 КУпАП). Крім того, за такі порушення також передбачено дисциплінарну, цивільну та кримінальну відповідальність.
Якщо ж підприємство все ж таки вирішить не укладати договір про утилізацію, то, справді, має сплачувати щокварталу екоподаток. Для розрахунку екологічного податку слід дізнатися такі величини:
1) обсяг забруднюючих речовин при розміщенні відходів;
2) ставку екологічного податку;
3) коригуючі коефіцієнти при розміщенні відходів.
де:
Нпi – ставки податку в поточному році за тонну i-того виду відходів у гривнях з копійками;
Млi – обсяг відходів i-того виду в тоннах (т);
Кт – коригуючий коефіцієнт, який враховує місця розміщення відходів і який наведено у п. 246.5 ПКУ;
Ко – коригуючий коефіцієнт, що дорівнює 3 і застосовується у разі розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів.
Для правильного обчислення суми екологічного податку необхідно знайти добуток фактичних обсягів розміщення відходів, ставки податку та коригуючого коефіцієнта.
Обсяг забруднюючих речовин визначається в тоннах. Наразі порядку визначення ваги шин виходячи з їх діаметра нормативно не затверджено. Вважаємо, що для визначення ваги шин доречно звернутися до підрядної організації, яка й виміряє їх вагу (це можуть бути компанії, що займаються перевезенням вантажів). Зазначимо, що, звичайно ж, можна скористатися калькуляторами визначення ваги на сайтах перевізників. Утім, там розраховуватиметься об'ємна вага, а вона є набагато більшою за фактичну.
Ставки, за якими стягується екологічний податок, визначено у ст. 246 ПКУ. З урахуванням того, що відпрацьовані автошини на практиці відносять до IV класу небезпеки, згідно з п. 246.2 ПКУ ставка екологічного податку становить 5 грн за 1 тонну.
Коригуючі коефіцієнти. За розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів, ставки податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах збільшилися у 3 рази (п. 246.4 ПКУ).
Також передбачено застосування коефіцієнта до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі (п. 246.5 ПКУ):
– у межах населеного пункту або на відстані менш як 3 км від таких меж – 3;
– на відстані від 3 км і більше від меж населеного пункту – 1.