При вирішенні дилеми щодо можливості застосування іншої мови під час складання первинних бухгалтерських документів, ніж українська, Міндоходів схиляється на користь державної мови.
Пояснює такий доволі дивний висновок стурбованість за контрагентів того платника податків, який складає первинні документи іншою мовою, ніж державна. Це може викликати певні незручності в обліку контрагентів з інших регіонів України.
Звичайно, така турбота за платників податків не може не отримати свого схвалення. Але необхідно зважати на те, що Мінфін у листі від 07.11.2012 р. №31-08410-07-10/26689 висловлює цілком протилежну думку: «...первинні документи, облікові регістри та бухгалтерська звітність повинні складатися українською мовою. Разом з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному законодавством».
Наведене правило закріплено у п. 1.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.95 р. №88.
Проте що означає «у порядку, визначеному законодавством»?
Ми вже неодноразово згадували Закон України від 03.07.2012 р. №5029-VI «Про засади державної мовної політики», яким закріплено право мовного самовизначення, що реалізується шляхом прийняття місцевими радами відповідного рішення про застосування регіональної мови або мови меншин на території однієї чи кількох адміністративних одиниць (АРК, області, району, міста, селища, села).
За таких умов, тобто за умови прийняття такого рішення, скажімо, на території АРК, цілком законним буде складання на цій території документів іншою мовою, наприклад російською. Тобто такі первинні документи не можуть не вважатися первинними з метою ПКУ.
Водночас, оскільки йдеться про сферу публічних відносин «платник податків — податковий орган», слід розуміти, що за Законом №5029, по-перше, українська мова як державна обов'язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої та виконавчої влади, тобто у цьому випадку йдеться про документи, якими керуються госпсуб'єкти у своїй діяльності.
По-друге, рано чи пізно, як свідчить практика, всі платники податків приходять до суду. Судочинство в Україні в адміністративних справах здійснюється державною мовою.
Водночас Закон №5029 містить застереження щодо можливості застосування регіональної мови чи мови меншин, якщо Міндоходів та Мінфін видають у межах повноважень документи на такій регіональній мові чи мові меншин, а суди, своєю чергою, за згодою сторін можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).
Тож на сьогодні Міндоходів має рацію — складання первинних документів іншою мовою, ніж українська, справді, може створити певні перешкоди під час здійснення діяльності платниками податків та у їхньому спілкуванні з державними органами.