ДФС у Волинській області наголошує, що у разі смерті єдиного засновника юрособи, який одночасно був відповідальною особою (директор/бухгалтер) за подання податкової звітності відповідальним за своєчасність подання звітності такої юридичної особи буде спадкоємець, який заявив своє право на підприємство.
Якщо укладено договір на управління спадщиною, то відповідальним за подання звітності до контролюючого органу буде особа, яка управляє спадщиною, до подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцями або до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою.
У разі, якщо ніхто у встановлені законодавством строки не заявив про своє право на підприємство як спадкоємець та договір на управління спадщиною не укладався, звітність до контролюючого органу не подається. З моменту вступу у силу рішення суду про визнання спадщини відумерлою всі права та обов’язки такого підприємства (в тому числі подання звітності) перейдуть до територіальної громади за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини, яка буде відповідати за своєчасність подання звітності такої юридичної особи.
Відповідно до п. 43 ч. 2 ст. 9 Закону №755 в ЄДР містяться, зокрема відомості про смерть засновника (учасника) юрособи, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим, відомості про смерть керівника юрособи та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи.
Статтями 1216 та 1218 ЦКУ встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), а до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі ст.1220, 1261 ЦКУ спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Водночас частиною 1 ст. 1285 ЦКУ визначено, що, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, – відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.
У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки.
Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з’явлення спадкоємців або до прийняття спадщини (частина 2 ст. 1285 ЦКУ).
Слід зазначити, що у договорі управління спадщиною на особу, яка управляє спадщиною, можна покласти обов’язки, які повинен виконувати директор підприємства.
Згідно із пп. 10.1 глави 9 розд. ІІ Порядку №296/5, у разі надходження до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини нотаріус повідомляє особу, з якою укладений договір на управління спадщиною, про припинення дії договору.
У разі відсутності спадкоємців за законом і за заповітом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття спадщини ніким із спадкоємців, а також відмови від її прийняття укладений договір на управління спадщиною діє до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою (пп. 10.2 глави 9 розд. ІІ Порядку).
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно – за його місцезнаходженням, зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно – за його місцезнаходженням (ст. 1277 ЦКУ).
Статтею 47 ПКУ визначено, що відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть, зокрема, юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до ПКУ визначені платниками податків, а також їх посадові особи.
***
Читайте також: Померлий засновник — колапс для ТОВ