Професійні захворювання медичних працівників: розʼяснення від Держпраці

Управління інспекційної діяльності у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці наголошує, що праця медичних працівників належить до найскладніших і найвідповідальніших видів діяльності людини. Вона характеризується значним психоемоційним, інтелектуальним напруженням і фізичним навантаженням. 

Робота у системі охорони здоров’я, особливо в умовах воєнного стану, підвищеного емоційного навантаження, створює додаткові труднощі та не сприяє збереженню здоров’я медичних працівників.

Медичний персонал будь-якого медичного закладу щодня контактує з різними виробничими факторами фізичного, хімічного, біологічного характеру, які шкідливо впливають на його здоров’я і працездатність. Тому лікарняне середовище повинне розцінюватись як надзвичайно агресивне середовище.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), тривалість життя лікаря становить в середньому 56 років, при цьому середня тривалість життя в Україні становила у жінок — 75,5 року, а чоловіків — 65,2 року.

Професійні захворювання є серйозною проблемою, яка може впливати на якість життя та професійну діяльність медичних працівників.

Треба максимально дбати про своє здоров’я та вживати заходів безпеки.

Таким чином можна зменшити ризик захворювання та зберегти своє здоров’я.

Професійне захворювання — це захворювання, яке виникло внаслідок професійної діяльності під впливом шкідливих речовин, пов’язаних з роботою.

При цьому інфекційні та паразитарні захворювання можуть носити професійний характер для працівників медичних закладів (інфекційних відділень, донорських пунктів, протитуберкульозних диспансерів).

Вплив небезпечного виробничого чинника біологічного походження, може виникнути у контакті з інфекційними хворими, інфікованими матеріалами чи переносниками захворювань (туберкульоз, вірусний гепатит, мікози шкіри, сифіліс, ВІЛ-інфекція та інші).

Професійний туберкульоз є важливою проблемою серед медичних працівників, що пов’язано з несприятливою епідеміологічною ситуацією та частим контактом із хворими на туберкульоз або зараженим матеріалом.

Зараження може відбуватися як у спеціалізованих протитуберкульозних закладах (диспансерах, лікарнях, санаторіях), так і в медичних установах загального профілю, зокрема у відділеннях торакальної хірургії та бактеріологічних лабораторіях. У медичних працівників захворювання зазвичай проявляється у вигляді так званих «малих форм» туберкульозу, таких як вогнищевий або інфільтративний туберкульоз, туберкульома верхніх часток легень чи туберкульозний плеврит. Найчастіше хворіє середній та молодший медичний персонал.

Найбільший ризик зараження мають працівники бактеріологічних лабораторій, персонал стаціонарів протитуберкульозних закладів, а також працівники поліклінічних підрозділів протитуберкульозних диспансерів і патологоанатомічних відділень; підвищений ризик також спостерігається у працівників терапевтичних відділень великих лікарень, швидкої медичної допомоги та аптек. У поодиноких випадках може виникати професійний туберкульоз шкіри, зокрема у патологоанатомів. Професійний характер захворювання встановлюється на основі епідеміологічного розслідування.

Перебіг туберкульозу у медичних працівників може ускладнюватися такими факторами, як стійкість мікобактерій до основних протитуберкульозних препаратів, погана переносимість лікування та знижена резистентність організму.

Гепатити В і С

Вірусні гепатити В і С є одними з найпоширеніших інфекцій серед медичних працівників. Зараження зазвичай відбувається при контакті з кров’ю: під час переливань, ін’єкцій, реанімаційних процедур, а також через ушкодження шкіри чи слизових. Найвищий ризик мають хірурги, анестезіологи, реаніматологи, акушери-гінекологи, лаборанти та процедурні медсестри.

У медпрацівників гепатити частіше перебігають у змішаній формі (В+С), гірше піддаються лікуванню, можуть розвиватися на тлі токсико- алергічного ураження печінки та частіше призводять до ускладнень, таких як печінкова недостатність, цироз чи рак печінки.

Професійний характер хвороби встановлює лікарсько-експертна комісія з інфекціоністом та епідеміологом. Для підтвердження зв’язку з роботою в документації має бути факт можливого зараження, наприклад опис пошкодження рукавичок чи шкіри під час маніпуляції та дані про пацієнта з позитивними маркерами гепатиту.

Профілактика включає інформування персоналу про епідемічну ситуацію й ризики, дотримання засобів індивідуального захисту, безпечне поводження з гострими інструментами, правильну дезінфекцію та стерилізацію багаторазового інструментарію, використання безпечних медичних виробів і вакцинацію проти гепатиту В.

Ви можете захистити себе від гепатиту B за допомогою вакцинації, що формує імунітет у середньому на 20–30 років, а інколи — пожиттєво.

Станом на 1 липня 2018 р. в Україні наявні 1 805 242 дози рекомбінованої вакцини для профілактики гепатиту B.

Крім цього, поширенню вірусу гепатиту B можна запобігти таким чином:

• уникайте контактів з кров’ю та рідинами організму інших людей;
• уникайте непотрібних ін’єкцій: вибирайте пероральні ліки замість ін’єкцій там, де це можливо;
• уникайте випадкових статевих контактів, завжди використовуйте презерватив;
• ніколи не діліться персональними бритвами чи зубними щітками, манікюрними ножицями та іншими засобами індивідуального користування;
• використовуйте тільки стерилізовані інструменти для пірсингу і татуювання;
• вагітним жінкам, у яких діагностовано гепатит B, слід порадитися зі своїм лікарем про те, як запобігти передаванню вірусу до дитини.

Вакцини проти гепатиту C не існує, тому профілактика інфекції гепатиту C залежить від безпечних медичних та інших маніпуляцій, що пов’язані з контактом із кров’ю.

Заходи первинної профілактики гепатиту C, рекомендовані ВООЗ:

• гігієна рук — миття рук і використання рукавичок, хірургічна обробка рук;
• безпечне здійснення медичних ін’єкцій;
• надання комплексних послуг, спрямованих на зменшення шкоди, споживачам ін’єкційних та інтраназальних наркотиків, включаючи стерильне ін’єкційне обладнання;
• тестування донорської крові на гепатити B і C (а також ВІЛ і сифіліс);
• підвищення інформованості медичного персоналу про шляхи інфікування гепатитом C;
• правильне і регулярне використання презервативів.

Вторинна і третинна профілактика

Для людей, інфікованих вірусом гепатиту C, ВООЗ рекомендує такі заходи:

• консультації щодо різних варіантів медичної допомоги та лікування;
• імунізація вакцинами від гепатиту A і B з метою запобігання ко-інфекції цими вірусами для захисту печінки;
• лікування;
• регулярний моніторинг з метою раннього діагностування хронічних захворювань печінки.

ВІЛ/СНІД

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини, тобто вірус, який уражає імунну систему. Те, що людина стала ВІЛ-інфікованою, ще не означає, що вона має СНІД. До того, як виникне СНІД, зазвичай минає багато часу (у середньому 10-12 років).

СНІД (синдром набутого імунодефіциту людини) – це остання стадія розвитку ВІЛ-інфекції. Це поєднання хвороб, спричинених недостатньою роботою імунної системи внаслідок ураження її ВІЛ. На фоні ВІЛ-інфекції розвивається СНІД, який характеризується різким зниженням імунітету та схильністю до різних захворювань – від простих інфекційних до онкозахворювань.

Гостра стадія ВІЛ розвивається протягом першого року після зараження. Проте не завжди симптоми можуть проявлятись. Можливий і безсимптомний перебіг захворювання.

Гостра стадія ВІЛ без вторинних захворювань характеризується неспецифічними симптомами:

• Гарячка, яка може зберігатися від кількох днів до кількох тижнів. Як правило, триває 2-3 тижні, температура тіла підвищується до 37-38, проходить лихоманка спонтанно.
• Лімфаденопатія – характеризується безболісним збільшенням лімфовузлів, найчастіше це шийні, потиличні пахвові лімфовузли.
• Збільшення лімфовузлів може зберігатися протягом усього захворювання.
• Рідкі випорожнення, тривалий час (2-3 тижні).
• Стоматит, фарингіт.
• Слабкість, нездужання, міалгія, артралгія.
• Може відзначатися збільшення печінки та селезінки

Дерматологічні прояви: висип плямисто-папульозний, розеольозний, на обличчі, шиї, тулубі іноді і на кінцівках, можливо навіть у вигляді кропив’янки.

Часто клінічна картина гострої ВІЛ-інфекції нагадує кір, краснуху, інфекційний мононуклеоз, що може призвести до помилкової діагностики.

Звичайно, одне підвищення температури тіла або стоматит як одиничний випадок не свідчать про наявність ВІЛ. Як правило, симптоми комбінуються між собою. Тобто в один проміжок часу трапляються відразу кілька симптомів або з’являються один за одним.

Після інфікування вірус починає швидко розмножуватись, вражає різні клітини, органи та системи організму. Через 6-8 тижнів у третини інфікованих розвивається гостра ВІЛ-інфекція, яка протікає у формі лихоманки зі слабкістю, підвищенням температури, болях в суглобах, як це часто спостерігається при ГРЗ, у інших – цей період проходить непомітно.

Через 1,5-3 місяці після інфікування в крові інфікованої людини з’являються антитіла до ВІЛ, на виявленні яких ґрунтується діагностика ВІЛ-інфекції.

Період, що проходить від часу інфікування до формування антитіл до ВІЛ, називають «сероконверсіонним або діагностичним вікном».

Після закінчення гострої стадії ВІЛ-інфекції розвивається безсимптомний період, який триває 8-10-12 років: здебільшого людина відчуває себе здоровою, веде звичайний спосіб життя, хоча періодично збільшуються лімфовузли, часто з’являються простудні захворювання. Такі люди є носіями ВІЛ і є найбільшою загрозою для своїх сексуальних партнерів та партнерів по голці, не можуть бути донорами крові і органів.

Вірус, що знаходиться весь цей час в організмі, постійно вражає клітини імунної системи, так звані СД4 лімфоцити, які захищають організм від вторгнення мікроорганізмів (бактерій, вірусів, грибків тощо). У здоровому організмі їх кількість становить 1000 у мл крові. Кожного року кількість СД4 у крові ВІЛ-інфікованого зменшується в середньому на 50 клітин, і коли їх кількість падає до 300-200 і нижче, порушується система імунного захисту і розвиваються захворювання, спричинені збудниками різних інфекцій, які у практиці ВІЛ-інфекції/СНІДу мають назву опортуністичних інфекцій.

Людина погано себе почуває, відзначає схуднення, слабкість, стомлюваність.

Ця стадія хвороби називається СНІД, і проявами його можуть бути герметична інфекція (насамперед оперізуючий герпес), грибкові ураження шкіри і слизових оболонок, активується або первинно розвивається туберкульоз.

Головним важелем у попередженні поширення ВІЛ-інфекції в країні є дотримання здорового способу життя, відмова від ризикованої щодо інфікування ВІЛ поведінки, насамперед вживання наркотиків, обов’язкове використання при статевих контактах засобів індивідуального захисту – презервативів. Свідоме ставлення до свого здоров’я забезпечить захист від СНІДу.

Звернення медичного працівника при встановленні захворювання:

1. Звернутись до сімейного лікаря, або лікаря фтизіатра, лікаря- інфекціоніста, який видає направлення до лікаря профпатолога;
2. Лікар-профпатолог (надсилає до територіально органу Держпраці запит на складення санітарно-гігієнічної характеристики умов праці при підозрі у працівника професійного захворювання);
3. Територіальний орган Держпраці (складає санітарно-гігієнічну характеристику умов праці);
4. Лікар-профпатолог (направляє хворого до закладу охорони здоров’я якому надано право встановлювати остаточний діагноз професійного захворювання)
5. Заклад охорони здоров’я (встановлює зв’язок захворювання з умовами праці, надсилає повідомлення про П-3 до територіального органу Держпраці;
6. Територіальний орган Держпраці (встановлює причини виникнення професійного захворювання та складає акт П-4);
7. Сімейний лікар (направляє хворого до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи для проведення оцінювання її повсякденного функціонування);
8. Направити пакет документів до Пенсійного фонду;
9. Пенсійний фонд здійснює розрахунки та виплати одноразової та щомісячної грошової допомоги внаслідок втрати працездатності.

Встановлення зв’язку захворювання з умови праці регулюються такими нормативно-правовими актами:

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві».

Постанова Кабінету Міністрів України від 08.11. 2000 №1662 «Про затвердження переліку професійних захворювань».

Наказ Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства соціальної політики України, Академії медичних наук України від 29.12.2000 №374/68/338 «Про затвердження Інструкції про застосування переліку професійних захворювань».

Наказ МОЗ України від 17.10.2025 №1580 «Про затвердження Інструкції про встановлення причинного зв’язку смерті з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням чи аварією».

Повноваження Державної служби України з питань праці (постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань праці».

Реалізує державну політику з питань гігієни праці здійснює державний нагляд (контроль) у сфері гігієни праці, у тому числі нагляд (контроль) за:

• факторами виробничого середовища та виробничих операцій, наявність яких може шкодити здоров’ю працівників;
• виконанням заходів щодо запобігання виникненню професійних захворювань;
• дотриманням вимог санітарних норм та правил;
• своєчасним здійсненням профілактичних заходів, спрямованих на попередження шкідливої дії факторів виробничого середовища і трудового процесу, збереження здоров’я працівників;
• наявністю обов’язкових медичних оглядів працівників.

Забезпечує складення санітарно-гігієнічних характеристик умов праці для подальшого визначення зв’язку захворювання з умовами праці.

Проводить розслідування обставин та причин виникнення гострих і хронічних професійних захворювань та отруєнь.

Бере участь в організації медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі та щорічному обов’язковому медичному огляді працівників віком до 21 року.

Наказ Міністра охорони здоров’я 17.03.2015 №148, зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 03 квітня 2015 р. за №377/26822.

Про затвердження зв’язку зараження ВІЛ-інфекцією з виконанням працівником своїх професійних обов’язків (далі - Порядок).

Цей Порядок встановлює процедуру підтвердження зв’язку зараження ВІЛ-інфекцією з виконанням працівником своїх професійних обов’язків.

Процедура підтвердження зв’язку зараження ВІЛ-інфекцією з виконанням працівником своїх професійних обов’язків здійснюється за інформованою письмовою згодою працівника в довільній формі.

У закладі охорони здоров’я утворюється режимна комісія, до повноважень якої належать здійснення контролю за безпекою щодо інфікування ВІЛ медичних працівників під час виконання ними професійних обов’язків та встановлення зв’язку зараження ВІЛ-інфекцією з виконанням працівником своїх професійних обов’язків.

Встановлювати остаточний діагноз щодо професійного захворювання у зв’язку із зараженням ВІЛ-інфекцією внаслідок аварії мають право спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади, включені до переліку спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань.

До складу режимної комісії входять: голова (заступник головного лікаря, який згідно з розподілом функціональних обов’язків відповідає за охорону праці) та члени режимної комісії (керівники структурних підрозділів, лікар-інфекціоніст, спеціаліст з питань охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій з охорони праці, представник первинної профспілки (а у разі відсутності профспілки – уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці)).

Режимна комісія проводить відповідне роз’яснювання та приймає рішення відповідно до розділу ІІІ Порядку.

На підставі акта розслідування випадку контакту із джерелом потенційного інфікування ВІЛ, пов’язаного з виконанням професійних обов’язків, режимною комісією складається висновок про зв’язок зараження ВІЛ-інфекцією з виконанням працівником своїх професійних обов’язків за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку.

Рішення про підтвердження зв’язку зараження ВІЛ-інфекцією з виконанням працівником своїх професійних обов’язків приймається режимною комісією через три, шість та дванадцять місяців за наявності довідки про позитивний результат підтверджувальних досліджень на наявність антитіл до ВІЛ та обов’язкової наявності довідок про негативний результат попередніх (з моменту аварії) підтверджувальних досліджень на наявність антитіл до ВІЛ та консультаційного висновку спеціаліста.

На підставі довідки, яка вказує на позитивний результат підтверджувальних досліджень на наявність антитіл до ВІЛ у зразку крові, взятої протягом п’яти днів після аварії, рішення про зв’язок зараження ВІЛ- інфекцією з виконанням працівником своїх професійних обов’язків режимною комісією не приймається.

Висновок про зв’язок зараження ВІЛ-інфекцією з виконанням працівником своїх професійних обов’язків на підставі довідок про негативний результат підтверджувальних досліджень на наявність антитіл до ВІЛ через три, або шість, або дванадцять місяців після аварії не складається.

Висновок про зв’язок зараження ВІЛ-інфекцією з виконанням працівником своїх професійних обов’язків складається режимною комісією у трьох примірниках (по одному примірнику режимній комісії, працівнику та спеціалізованому лікувально-профілактичному закладу, включеному до переліку спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань) за інформованою письмовою згодою працівника в довільній формі.

Режимна комісія зобов’язана:

• одержати письмові пояснення працівника та інших осіб (за потреби) про обставини, за яких відбулася аварія;
• обстежити місце, де відбулась аварія (у день аварії або в перший робочий день після дня настання аварії): перевірити забезпечення робочих місць працівників відповідними засобами індивідуального захисту; перевірити відповідність умов праці працівника вимогам нормативно-правових актів з питань санітарного законодавства та законодавства про охорону праці;
• перевірити, чи проводилась екстрена постконтактна профілактика;
• оцінити ризики інфікування ВІЛ при аварії та контакті з потенційним джерелом інфікування ВІЛ під час виконання професійних обов’язків залежно від форми контакту, кількості небезпечного біологічного матеріалу;
• перевірити дотримання посадовими особами та працівником вимог нормативно-правових актів з питань санітарного законодавства, законодавства про охорону праці та посадових обов’язків;
• перевірити дані про проходження працівником навчання, інструктажів з охорони праці та перевірки знань щодо безпечного виконання робіт під час виконання професійних обов’язків;
• перевірити внесення записів до Журналу реєстрації аварій при наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим особам та роботі з ВІЛ- інфікованим матеріалом та проаналізувати дані щодо таких випадків;
• отримати та проаналізувати результати обстеження на ВІЛ, проведеного протягом п’яти днів після аварії – Довідку про результати досліджень з виявлення серологічних маркерів ВІЛ;
• порушити перед керівником закладу охорони здоров’я, наукової установи, підприємства клопотання про проведення додаткових лабораторних досліджень, випробувань та інших робіт, необхідних для всебічного і об’єктивного розслідування (за необхідності);
• встановити обставини і причини, що призвели до аварії, осіб, які допустили порушення вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці, а також розробити заходи щодо запобігання таким випадкам;
• провести аналіз документів, протягом п’яти робочих днів та скласти акт розслідування випадку контакту із джерелом потенційного інфікування ВІЛ, пов’язаного з виконанням професійних обов’язків, за формою згідно з додатком 1 до Порядку.

Встановлені нормативно-правові акти, які визначають профілактичні заходи:

Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві (постанова Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337);

Заходи та Засоби щодо попередження інфікування при проведенні догляду за пацієнтами (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 03.08.2020 №1777);

Порядок профілактики інфекційних хвороб, пов’язаних з наданням медичної допомоги в закладах охорони здоров’я, які надають медичну допомогу в стаціонарних умовах (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 03.08.2021 №1614);

Обов’язкові профілактичні медичні огляди працівників закладів охорони здоров’я (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.07.2002 №280);

Порядок організації та проведення обов’язкових медичних оглядів працівників певних категорій (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 08.09.2025 №1393);

Порядок проведення екстреної постконтактної профілактики у працівників, які проводять тестування на ВІЛ або надають медичну допомогу людям, які живуть з ВІЛ, або контактують з кров’ю чи біологічними матеріалами людини, забрудненими ними інструментарієм, обладнанням чи предметами (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 16.12.2024  №2103).

Додаткова інформація, відповіді на найпоширеніші запитання та корисні рекомендації щодо застосування законодавства про працю, охорону та гігієну праці доступні на порталі Держпраці.