Відпустка працівникам відділу особливо небезпечних інфекцій санепідстанцій

Відпустки громадянам України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, регулюються базовим Законом України від 15.11.96 р. №504/96 «Про відпустки», Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами України.
Медичні працівники мають право за законодавством України не тільки на основну відпустку, тривалість якої становить не менше 24 календарних днів, а й на додаткову за особливий характер їхньої праці. Тривалість цієї відпустки установлюється за Списком виробництв, робіт, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки працівникам за особливий характер їхньої праці, який затверджено постановою КМУ від 17.11.97 р. №1290 зі змінами та доповненнями, останні з яких внесені 16.12.2004 р. постановою №1674.
Ними передбачена додаткова відпустка тривалістю до 18 календарних днів:
— лікарю (у т. ч. керівнику), молодшим спеціалістам з медичною освітою та молодшим медичним сестрам, а також ентомологу, біологу, зоологу, віварнику відділу особливо небезпечних інфекцій санітарно-профілактичних установ.
Статтею 8 Закону України «Про відпустки» передбачено, що конкретна тривалість таких відпусток встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Закон не вимагає при цьому атестації робочих місць, як це потрібно при підтвердженні права на пільговий вихід на пенсію у зв’язку зі шкідливими умовами праці, а лише обліку часу зайнятості працівників в таких умовах. Адже пунктами 6 і 7 Порядку застосування Списків виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, який затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України 30 січня 1998 р. №16, передбачено, що додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно до фактично відпрацьованого часу. До розрахунку часу зараховуються дні, коли працівник фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, робіт, професій і посад. Фактична зайнятість означає виконання працівником відділу особливо небезпечних інфекцій усіх трудових функцій, передбачених посадовою інструкцією (посадовими обов’язками).
Облік часу, відпрацьованого у зазначених умовах, має здійснювати власник, тобто адміністрація цього закладу, бо вона уповноважена державою на управління цим закладом.
Надається така додаткова відпустка за умови, що працівник працював у цих умовах повний календарний рік. До стажу роботу, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується:
— час фактичної роботи з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий в цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівника цього виробництва, цеху, професії або посада;
— час щорічної основної та додаткової відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці.
Зазвичай саме у колективному договорі установи охорони здоров’я встановлюється тривалість додаткової відпустки за конкретним переліком посад працівників, що працюють в установі охорони здоров’я. Якщо ж адміністрація СЕС веде облік такого часу, то відсутність атестації не позбавляє працівників права отримати додаткову відпустку.
Зацікавленість у колдоговорі мають не лише наймані працівники державного закладу охорони здоров’я, яким є санітарно-епідеміологічна станція, але й керівник цієї установи, адже таким чином він убезпечує себе від непорозумінь з контролюючими органами, які здійснюють перевірки щодо правильності застосування трудового законодавства та витрачання бюджетних коштів за цільовим призначенням.
Інтереси найманих працівників за законодавством України представляє саме профспілкова організація СЕС, і вона повинна виступити ініціатором укладення колективного договору, але це може бути й керівник. У колективному договорі врегульовуються і інші питання діяльності закладу охорони здоров’я, як-от: порядок встановлення доплат, надбавок працівникам, у т.ч. за стаж роботи в санітарно-епідеміологічній службі, умови преміювання працівників та ряд інших питань.
Для нечисленної установи охорони здоров’я, якою є санітарно-епідеміологічна станція, колективний договір є невеликим за обсягом і може складатися із декількох аркушів. Але у будь-якому випадку слід розуміти, що колективний договір є правовим документом, яким регламентуються усі трудові відносини в установі.
Працівники мають право звернутися до профспілкового комітету санітарно-епідеміологічної станції щодо укладення колективного договору.