Як відомо, трудовий договір між підприємцем та працівником слід укладати у письмовій формі та обов’язково реєструвати у центрі зайнятості. Водночас, уважно переглянувши ст. 24-1 КЗпП, бачимо, що така вимоги стосується лише договорів між фізособами.
Постає запитання: в якому статусі виступає підприємець при укладенні трудового договору — як фізособа чи як власник бізнесу?
Підприємець наймає працівника на виконання роботи, пов’язаної з веденням господарської діяльності. Тому такого підприємця все-таки слід вважати власником, який уповноважений законом (ст. 24КЗпП) на використання найманої робочої сили з укладенням із ним трудових договорів та відповідною оплатою праці.
Певно, керуючись такою самою позицією, комітет ВРУ з питань соціальної політики та праці звернувся до Мінcоцполітики з проханням надати роз’яснення щодо можливості внесення до такого договору змін, передбачених ЦКУ. Зокрема, щодо збільшення строків позовної давності (Лист Мінсоцполітики від 06.10.2014 р. №3050/0/06/14).
На нашу думку, оскільки трудовий договір між підприємцем та працівником укладається за формою, передбаченою для відносин між фізособами, то до нього можна вносити зміни не лише щодо строків позовної давності (ст. 259 ЦКУ), а й щодо режиму роботи і строків оплати за виконану роботу, обсягу виконуваної роботи за відповідний період часу, строків випробування тощо.
З огляду на ч. 2 ст. 179 ГК України таку форму договору типовою назвати не можна. Тож сторони мають право обумовлювати всі необхідні для роботи умови (вимоги). Проте не слід забувати, що, оскільки йдеться все-таки про трудові правовідносини, треба враховувати рішення Конституційного суду України (від 15.10.2013 р. №8-рп/2013, від 15.10.2013 р. №9-рп/2013, від 22.02.2012 р. №4-рп/2012) та приписи ст. 9 ЦКУ, яка поширює дію ЦКУ на трудові відносини, але тільки в тих правовідносинах, які не врегульовані трудовим законодавством.
Наталія Канарьова