Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Чинним законодавством України чітко визначено, що платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є роботодавці - юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Роботодавці, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем), сплачують єдиний внесок за найманих працівників із сум нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та сум винагороди фізичної особи за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Громадяни України, які працюють за межами України, мають право на добровільну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та іншими соціальними витратами.
